Насправді уся людська історія це боротьба різних форм Римської імперії і Римської республіки.

В орлах Австро-Угорщини і Візантії, в Священній Римській імперії і її сучасному продовженні (привіт, синій прапор із зірками!), в статуї Апотеоза Джорджа Вашингтона, в алюзіях між Римом і Османською імперією (уявіть собі), в одержимістю Гітлера Римом і в книжці Бориса Джонсона про Рим, в мерзенному російському гербі, - в усьому цьому сквозить зачарування світових лідерів та ревізіоністів Римом, який дав зразок усьому світові. Різні мови і культури виражають цю стилістичну максиму по-різному. Бути «Римом» означає бути центром цивілізації - а отже, кожен хоче бути Римом.

Водночас, Україна не Рим і досі. (А ще Ізраїль, Тайвань, і навіть КНР - не є ніяким Римом від слова взагалі, і бути ним не планують).

В цій ситуації нам найкраще підходить характеристика поета Маланюка: «степова Еллада», «скитська Еллада».

Даремно радиться синедріон Крикливиць та шаманів євразійських — Бо ні хороби віку, ні Сіон Не воскрешать. Бо сонценосним військом

Епоха йде молитви і огня, Земля напнулась готикою росту Й, де нині — бруд, де — парші і короста, Дзвенітиме прозора радість дня.

Крізь гноїща, крізь цвинтарі руїн Буятиме нестримний рух природи, І, замість цих калічних україн, Рослинами зростатимуть народи.

Ще прогримить останній судний грім Над просторами неладу і зради І виросте залізним дубом Рим З міцного лона Скитської Еллади.

1927