А насправді - це не такий і випадковий збіг. І навіть не сарказм чи іронія.

Приховане питання політики - питання про межі. Де закінчується українське і починається якесь інакше? Не в територіальному і правовому сенсі, а в символічному і смисловому.

Фаріон говорить ультра ексклюзивними категоріями - «вона закінчується там де … (багато критеріїв)». Це така собі вимога бути членом ультразакритого Ордену - «виключно за певними критеріями з жорстким дотриманням».

Арестович говорить ультра інклюзивними - «вона практично ніде не закінчується», позаяк «ми маємо зруйнувати РФ і бути вітриною аби самі росіяни хотіли її зруйнувати». Це така собі «претензія на Імперію» - імперія культивує в собі універсальний принцип. «Ми універсальні, тому і племена Бонго-Вонго це теж наші піддані». І ось з позицій цієї універсальності Арестовичі і говорять: ось дивіться, стратегія Фаріонів не передбачає існування Арестовичів, а стратегія Арестовичів передбачає можливість існування і Фаріонів, і Арестовичів. Тому, мовляв, вона є більш зручною - підходить для більшої кількості людей.

Обидві «смислові межі» для України які пропонують люди типу Арестовича - зашироку, і люди типу Фаріон - завузьку, є просто непрактичними в наших умовах.

Немає ніякої потреби щоб ті хто не є українцями були українцями.

Але є велика потреба, у тому щоб ті хто є українцями були українцями у повній мірі.

«Виписувати з українців» чи «записувати в українці» мʼяко кажучи ідіотизм. Бо це той самий випадок, де внутрішня політика намагається диктувати зовнішній, причому дуже провально. Нині якраз наша зовнішня політика диктує внутрішній і з цим плином доведеться рахуватися.