Виживання загалом робиться легшою задачею, якщо повʼязане із переживанням його тісного взаємозвʼязку із сенсом.
Коли ми говоримо що «хтось стомився від війни», не маючи на увазі військових які конкретно стомилися безпосередньо на фізичному рівні, то ця «втома» результат браку сенсів. Звісно, погані новини завжди існують - однак, лише людина в підсумку сама є тим ситом, в якому визначається характер її дій: погана новина збирає докупи і підтримує людську агресивну природу, змушує дати удар у відповідь, чи навпаки, приводить до внутрішньої демобілізації? Ось фільтри цього сита безперечно повʼязані із сенсами.
«Україна садків вишневих коло хати», наша «Еллада Степова», це загалом - демобілізуюча ідея. Адаптація до постійної кількості негативних подій неможлива, якщо ми висуваємо у якості бажаного таку ідилію.
Одразу ж виникають запитання на війні шкідливі і зайві: «як я буду жити через десять років?», «що буде з моїми дітьми?», «чи можлива гіперінфляція???». Бо «садок вишневий» змушує ставитися до усього буремного як до дратівливої мухи над головою - відмахуватися. Ось тому, домінуючі в нашій українській культурі нині сенси вочевидь не були створені для переживання таких подій.
Якщо ми хочемо, щоб наші люди не стогнали, а билися, завдавали удару у відповідь, наша неагресивна природа має на певний час опинитися в музеї.
Конструюють справжні сенси завжди не фахівці, а божевільні. Від сенсів сконструйованих фахівцями часом хочеться страждати: як же вас усіх перепахав маркетинг! «Зараз запакуємо нашу національну трагедію у якісну рекламну вигідну пропозицію». Все би так, але так не вийде.
Ми вважаємо що наші справи трагічні рівно настільки, наскільки перебуваємо у полі дії сенсів що визначають їх у такій якості.
І шо? «Змінить сенси» і зразу всім стане легко? Ну фантазер!
Змінити сенси - це вже нелегко. І якщо ви думаєте що це якийсь «фокус-покус» - моя вам порада, не думайте про цю тему взагалі. Змінити дії людей набагато легше, ніж змінити підстави з яких вони вчиняють ці дії. Бо підстави, власне, і є засадничим фактором. Змогти можна лише якщо захотіти, але ж як сильно треба захотіти щоб захотіти? Ось і вся формула.
Російська розвідка добре опанувала рефлексивне управління: вона вивчає ваші підстави, ваші цінності, а потім робить віртуальний кульбіт від цих речей до дій, які потрібні їй, і побічно впливають на її користь. Є секти цілком собі навіть патріотичних мозком схиблених громадян які всерйоз вважають що Україна це не держава, а юрособа, корпорація. І що мовляв ми маємо «створити якусь іншу Україну» і видають собі фейкові паспорти від неіснуючих самочинних органів від імені «іншої України». І там навіть є тризуб, наші національні кольори, може навіть гасло «Слава Україні!». РФ аплодує, «ще одна операція по внесенню розколу вдається!» - однак люди, виходять із своїх сенсів, до яких РФ знайшла підлаштування.
Ми маємо оперувати на рівні сенсів. «Зробіть щось бо вам це вигідно», «давай, давай, насправді тобі вигідно, просто ти ще не знаєш» - оце поточні нинішні девізи які уже не можуть управляти суспільством. І тому, звісно ж, апатія і зневіра - вони приходять, коли розрив із сенсами дуже відчутний.
Ми маємо відповідати на питання «навіщо» дуже чітко - і від «навіщо» будувати своє «як».
Якщо люди «не хочуть» - не треба мімікрувати під те, що вони хочуть. Бо якраз у тому що вони хочуть, їх думку не вдасться зсунути. Зʼясуйте що треба зробити, аби вони захотіли іншого.