Головна проблема безглуздих дискусій про лотерею і абсолютно сирі проекти мобілізаційно-рекрутингових заходів - це те, що «на тому кінці» управлінської вертикалі хтось всерйоз думає, що такі «варіанти» і їх «перемішування» нібито створюють якийсь суспільний консенсус, створюють жваве обговорення в ході якого суспільство включається і діє разом з державою, беручи на себе більшу відповідальність (адже «ми ж залучили вас до обговорення!»).

Так ось. Це все фігня. Просто збоку від цього створюється враження, що мозок держави уже розклався на плісняву і липовий мед, і мужі бігають та бідкаються в пошуках ХОЧА Б ЧОГОСЬ.

Транслювати суспільству абсолютну безвихідність смтуації - завідомо хибна стратегія. Бо вона не змушує боротися, а навпаки - розпорошує сили і увагу, знижує «опірність» і бажання людей.

Дякую за увагу.