Насправді відсутність коштів із Сполучених штатів які підуть на підтримку України може досить серйозно вдарити по нам. Передусім по спроможності, змусить економити значно більше і крутитись значно швидше. Але і з цієї ситуації ми зобовʼязані робити висновок.
Мистецтво стратегії полягає не у вічних перемогах. Той, хто постійно отримує успіх з часом притупляє свій аналітичний інструментарій, притупляє свій чистий потяг до зʼясування реалій і прийняття найбільш вигідних довгостроково рішень. Так, до речі, сталося і з РФ на хвилі ряду провалів демократій пострадянського простору, та порівняно успішними для РФ вторгненнями в Грузію та Молдову.
Ми маємо рухатися від попередніх невдач і робити з них якісні висновки, чому саме ці невдачі стали ледве не закономірними.
Якшо США не дають нам коштів, це означає що в нашій системі захисту національних інтересів щось дуже серйозно зламалося. Передусім, наш рівень репрезентації в США значно менший за рівень нашої залежності від американської допомоги.
Потенціал тримати на місцях ситуацію і формувати вплив на політичні рішення (а хочете чи ні - це саме те що нам треба) мають зовсім не візити політиків, і навіть не поодинокі адвокаційні зустрічі з тими хто і так вже працює на перемогу України у США через свою власну прихильність до нашої справи. Мають бути сталі і інституалізовані структури. Український інститут, приміром, був би дуже доречний в цій справі якби мав відділення також і у США. І найголовніше - треба уміти працювати в різних форматах і адаптувати наші інтереси під різні форми комунікації. Якщо на Заході є екологи, енергетики, консерватори і ліберали, захисники тварин абощо, спілки культурологів - значить на ці явища має бути створена і українська рецепція, люди через яких можна заходити в середовища.
Окрім того, якомога більше горизонтальної роботи. Скільки талановитих молодих і не тільки українців опинились нині в західному академічному середовищі? Чи здатна держава опрацювати цю можливість довгостроково і попрацювати над формуванням рамки «що робити з Україною/ що робити з Росією» в різних західних академічних середовищах - від політології до енергетики? Думаю не зовсім здатна. Але прикро якщо ніхто досі не ставить цю комплексну ціль.
Інша проблема - робота з елітами. Немає потенціалу дружити з американськими нафтовими холдингами - треба дружити принаймні з їхніми аналітиками і середньою ланкою політики. Бо це не очільники як правило вигадують рішення, це рішення приходять до очільників від їхніх підлеглих та аналітичного середовища.
«Боротися з дезінформацією» ми можемо до скону. Проблема в тому що ніякої інформації про себе самі на Захід ми практично не просуваємо. Тобто росіяни можуть дезінформувати США скільки завгодно: наша їм відповідь поки не знаходиться навіть на стадії формування.
Мабуть не хочемо, не вміємо і не маємо коштів. Але насправді це просто проблема пріоритетів. Вітчизняна дипломатія переживає не найкращі часи, а завдання стоять масштабів яких ніколи не стояло перед Україною.