Смерть Навального у колонії в РФ була очевидним і закономірним наслідком. Як би не надувала щоки російська опозиція - свій момент вони безнадійно втратили, принциповий їхній не перехід до силових дій і дистанціювання від радикалів були їхньою помилкою кінця 2000х - початку 2010х. Після цього лякати владу зібраними підписами і онлайн-петиціями та переглядами відео з розслідуваннями виглядало уже відверто напівмірами: ці всі заходи мали б значення якби було якесь ядро інших заходів, які і забезпечували б захоплення влади.

Без цього усього російська опозиція мабуть була останнім в Світі середовищем, де продовжували імітувати що якісь там окремі демократичні процедури в РФ ще якось впливають на владу, і тому треба гратися з ними до останнього.

Проблема також і в іншому. Смерть Навального - кінець великого-великого проекту, на який робили ставку західні кола демократичного спрямування. Називається він «демократизація Росії». Ера оксамитових революцій закінчилася і усі висновки з двох Майданів в Україні Кремль зміг зробити завчасно і втілити у себе модель управління яка виключала можливість того ж самого сценарію в РФ.

Загалом - тактика ненасильницьких демократичних рухів, Джинів Шарпів, всіх цих низових і масових ліберальних течій не означає нічого, якщо режим сам не підточений зсередини і не готовий впасти. Західним кураторам краще подбати про підтримку зброєю бойових дружин російських неонацистів та анархо-комуністів, які можуть виникнути в майбутньому як елемент хаотичних обставин. Не про чергові перегляди для чергового шоу «он вам не Димон» на ютубі.

Навальний - останній місток, який залишав політичні ілюзії щодо демократичних перетворень в РФ ненасильницьким шляхом реалістичними хоча би для тих, хто підтримував цей проект на Заході. Місток обірвався. Необхідна зміна тактики.