Китай посилив підтримку росії у її війні проти України. Тепер Пекін забезпечує Москву даними геопросторової розвідки, оптикою, паливом для ракет, нітроцелюлозою, турбореактивними двигунами, мікроелектронікою, обладнанням для танків та іншим.
Найбільш дурна річ яку ми можемо робити на даному етапі війни - думати, що це суто російсько-українська штука, в яку Світ «провалюється» поза своїм бажанням. Звісно ж, це пролог до чогось більшого і безумовно повʼязаного з протистоянням США і КНР в Азії - незалежно від того, чи стануть історики називати це явище Третьою світовою війною. Але зважаючи на легку руку журналістів, які одразу ліплять все на першу сторінку - скоріше за все, будуть.
Стратегічна позиція США «не переламати РФ кістки остаточно» виглядає дурною в моменті і розумною довгостроково з врахуванням оптики того, як часто помилково Світ бачать американці. Для них важлива безумовно не Україна з Балтією, а Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Все решта є передусім елементом - ключем до ситуації.
Вочевидь, США досі плекають вигідну для себе, але засадничо ідіотську думку про те що РФ з міркувань своєї вигоди рано чи пізно конфронтацію з Заходом (позаяк це «вигідно» нібито самим росіянам). І в цій конфігурації, мовляв, РФ не буде підтримувати КНР у потенційній боротьбі з США - вийде хоча би в становище нейтралітету, а то і взагалі випаде з ланцюжка як Італія випала з Троїстого союзу в 1915 році.
«Обрізка країв» - одна з ознак більш глобального протистояння, яке наближається. Позаяк, в усіх інших випадках ескалація «не має самостійної цінності», прикметно те, що по цій стежці впевнено рухаються дві величезних країни які точно ніяк не керуються РФ і Україною (США і КНР).
Момент номер два. «Чому б не взяти усіх і одразу ж розгромити?» - питання яке задають профани щодо будь-яких політичних стратегій Заходу. Тому, що профан свято вважає що безпека громадян і недоторканість кордонів на мапі Світу це і є самоціль геополітики (а не побічний продукт), і головна причина чому усі займаються зовнішньою політикою (а в підсумку, все ЧОМУСЬ виходить навпаки). В шахах жертвують пішаками, а іноді під роздачу потрапляють навіть ферзі.
Я категорично не згодний з тезою щодо «Захід програє». Бо вона повністю походить з ідеї, шо стратегія має бути «ни пяди родной земли країн західного впливу не віддамо» - тобто галімої некреативної радянської хуйні для піонерів. В реалі ж у великій війні часто ворога підпускають поближче, здають йому цілі регіони, або цинічно кидають союзників. Пригадаю до речі, як після падіння Франції в 1940 році британці атакували і потопили французькі військові кораблі в іноземних портах - ну, «на всяк випадок». Нам це не дуже легко зрозуміти, бо у нас війна Вільгельма Телля і Тілля Уленшпігеля проти завойовників. Це інший літературний жанр, в якому такий цинізм який домінує в воєнних подіях не зрозуміти від слова зовсім.
Це я не до того, що Україну здають ворогу. Ні, все трохи інакше: ми потрібні як елемент системи, але нашу безпеку забезпечувати особливо ніхто не буде. В загальному наша безпека не є абсолютною цінністю кіл які ухвалюють рішення від імені Заходу. Для нас - є, тому час від часу ми крутимо навколо цієї потреби величезні ідеї типу повного зруйнування Російської державності як явища (і тоді дивуємось, що ідея яка виходить з нашої абсолютної потреби не знаходить розуміння у тих хто не має цієї основної потреби).
Чи буде досягнуто стратегічних цілей США у ослабленні і виведенні РФ у становище «лояльних нейтральних»? Ні. Американці знову попили води з калюжі. Зовсім не з своєї любові до РФ, а радше з ідей «утилітарної корисності» щоб РФ точно була не з Китаєм.
Видатний але дурний (часта для світової інтелектуальної історії категорія, користуйтесь) американський теоретик Едвард Люттвак зокрема, в своєму дослідженні стратегій давньої Візантії дійшов *раптового* висновку, що Росії стратегічно розумніше кооперуватися зі США проти Китаю, ніж навпаки. Мовляв, це було би цілком у логіці Візантійської стратегічної думки, яка нібито прямо впливає на російську. Вся фігня лише в тому що цього не буде.