Як сказав Грушевський, біда України в тому що нею керують люди, яким вона не потрібна.

Насправді нюансів два.

Біда України в тому, що Україною керують нащадки партії соціалістів-революціонерів (де Грушевський був членом ЦК).

От воно і прилипло. Спочатку революціонери були у вічному підпіллі, а потім навчили нас політичному дискурсу. Всі наші герої - «андерграунд», і ми мабуть косо дивились би на них всіх включаючи на Вʼячеслава Чорновола, якби він не сидів. Тобто ТИ МАЄШ СТРАДАТЬ - інакше ти якийсь мутний хорьок.

В кожній дискусії треба обовʼязково вставити маленьку революцію: хтось обовʼязково поганий. Ця ситуація загалом складається в більш комплексну, де реальні злочини ховаються в міріаді уявних і неіснуючих. «Той вкрав, цей задекларував». В кінці - всі сволота і не відповість ніхто. Бо всіх не зловиш і всіх не зацькуєш.

Нюанс другий: Грушевський сам керував Україною. І продовжує керувати досі - його історіографічна концепція з «поневоленим народом» на авансцені української історії досі основна у нас.

І цю цитату на початку, звісно ж, вигадали інтернетні вигадувачі. Грушевський її ніколи не казав.