За останній час так багато говорили про Саміт миру, що здається час від часу упускали головне.

Війна відбувається на полі бою - там де літаки, танки, бійці в окопах і вибухи. Ніякі мудрствованія дипломатів не змінюють процеси на землі, складені із крові і заліза. Тобто дипломатія у війнах по суті фіксує становище, яке на землі складається.

Ілюзорне уявлення «усі прагнуть миру» тому «підпишуть бумажку навіть у виграшному становищі» це «народна мудрість», яка ніколи щодо високих кабінетів не працює. Пункти на папері - наслідок становища в окопах і навколо них, а не навпаки. Тобто ніяка дипломатична хитрість не зупинить жодну війну - позаяк, війни відбуваються не «за заволодіння стратегічно важливим заводом в Усть-Піздюйску» (для таких задач вигадали розвідслужби і абсолютно мирну корупцію) вони ведуться в жорстких обставинах, коли може різко змінитися баланс не на твою користь і війна є ледве не ключовим засобом зміни статус-кво.

Росія відчуває загальне падіння свого становища на міжнародній арені починаючи з 1990х. «Міжнародна велич», яку нібито їй повертав Путін - по суті лише зміна риторики телевізора і публічної політики. Тут хочеш не хочеш - війна лишалася ледве не останнім шансом вибитися повище - хоча би на планку «Радянського Союзу». Проти кого ведеться війна не має суттєвого значення: референтна група до якої апелює російська стратегія це ніяка не влада України, а еліти Заходу. Ось перед очима цих еліт вони і роблять фінт: беремо заручників, буде купа трупів, давайте нам гарантії недоторканності і 100 млн готівкою.

Головна задача маргінала, який вдається до публічних загроз і відкритої ворожнечі в добу масового шпигунства і інших мирних способів зміни політики сусіда - зовсім не в тому, щоб сусід віддав йому Генічеськ чи Сімферополь. Головна мета сказати цим західним друзям: «ви або нас лишаєте в спокої і ми далі продаємо нафту, або ось зараз буде велика трагедія».

От і все. Ніяке не «посварились два сусіда між собою», «діти в пісочниці раптом почали кидатися піском» і тд - в цих випадках якраз таки можливий компроміс. Росія воює з Україною у воєнному сенсі, але в сенсі політики її дії спрямовані туди - на Захід.

Ніякої демократії. Ніяких «Навальних» підкормлених Держдепом. Ніяких санкцій за зґвалтованих паяльником політвʼязнів. Дорогий Захід просто заткнись, і дай нам ГАРАНТІЮ що нас не зачеплять і що наше накрадене буде з нашими дітьми, а владу ми розподілимо не так як вигадали західні політологи, а так як хочемо це робити ми.

Україна не знайде місця для компромісу з Росією позаяк немає такого місця. Не тому що ми якісь там гонорово принципові люди (не без цього, звісно). А тому, що РФ шукає впливу не на нас, а на Вашингтон.

Росія боялась нового 1917 року, підготовку якого вона приписує Заходу - і вона його все одно отримає.

«Російсько-японська війна» нікого не врятує.