ТЕОРІЯ ПІДКОВИ УПАЛА З ПІД КОНЯ
«Теорія підкови» - ідеологема запушена троцкістами на Заході. І письменник Фей, і Адорно, і Хоркхаймер довго паслися навколо цієї «теорії підкови» - усі вони «нові ліві», і задача цієї ідеї була загалом цілком політична: «запарафінити совок» з його сталінізмом, прирівнюючи їх до Третього Рейху. Це така ж ідеологічна мулька як і теза про «державний капіталізм» в СРСР - теж троцкістське дітище, яке вибігло з вікна самостійно і почало жити своїм життям окремо. Зараз воно бродить абсолютно автономно, але в підсумку нічого не пояснює. Зараз з цими троцкістськими дітьми як з рідними несвідомо бігає поверхнева журналістика мейнстріму, і «пояснює» то те, то інше цими ідеологемами. Тобто, замість пояснювальної теорії пропонує користуватися ідеологічною зброєю.
Той факт, що одні марксисти хотіли залити за шиворот іншим марксистам цю злобну теорію, до речі, підказує нам і теорію антипідкови: ніхто не є такими жорсткими опонентами в політиці, як сусіди по політичному спектру. Звісно на камеру усі чубляться проти символічних ворогів - символічний ворог це якісь «дуже інші» - приміром фашисти, комуністи, зелені, ОПЗЖ, клерикали, радикали, левеллери, таборити - хто завгодно АБСОЛЮТНО ІНШИЙ. Загалом цей символічний ворог це той кого можна красиво душити на камеру, одягаючи на себе лати лицаря-побідоносця. «Так його!» - кричить задоволений нарід.
Але реальний ворог якому ставлять палки в колеса і ведуть таємну війну не на життя, а на смерть - це не вороги, а ті, з ким спільний електорат. Бо політика це не символічні акції «встановлення справедливості» із придушенням негідника який дістав суспільство, а цілком собі боротьба за владу, причому рутинна і навіть апаратна. Головними опонентами НСДАП були не комуністи, а ІНШІ партії правого спектру тогочасної Німеччини. Конфлікт з лівими який вели НСДАП це просто боротьба за символічні бали, на тлі необхідності заволодіти владою і відсунути «любих друзів» з НННП та інших подібних політсил. З соціал-демократами НСДАП ділити було особливо нічого: їх лупили по носу суто «задля балів», у той час як інші любителі свастик претендували на тих же спонсорів, ту ж кормушку, ті ж соціальні групи і взагалі.
Чому взагалі в політиці те, що різні політичні течії виявляються ГЛИБОКО ПОДІБНІ між собою це якийсь сюрприз? Такий сюрприз «знаходять» ті, у кого ідеологія забиває значення політичної практики, яка найчастіше базується на доцільному - тобто обставинах.
Люди мислять політику виключно в термінах ідеології, ніби ідеологія і прояв ідентичності цієї ідеології диктує політичну практику. Насправді - ні. Політична практика живе автономним життям від ідеології, і більше того, визначає значно більше кроків управління. «Як же нам захопити владу якщо ми в маргінесі і не можемо отримати необхідні ресурси для респектабельної політики?» - незалежно від того які ідеологеми сповідує автор цієї речі, він буде робити плюс-мінус однакові кроки. Чому?)
Бо стратегія це не жанр белетристики де переживання автора стратегії винесені на авансцену. Стратегія це час + ресурси + задачі - тобто речі досить утилітарні і поза ідеологією. Завдання політичних течій взагалі не в тому щоб «репрезентувати політичну ідентичність», а в суто утилітарній речі - захопленні і утриманні влади. Звісно, деякі течії є лише другорядними додатками до перших: приміром, «ціла плеяда» Третіх партій у США це лише інструмент перших двох основних партій американської політики. Тому дії політиків з Третіх партій якщо розглядати їх під мікроскопом - сумбурні і нелогічні, однак лише доти доки ви сприймаєте їх як дійсно Треті партії, а не додатки до двох основних партій.
Щодо теорії підкови все просто. Якщо у вас пояснювальна модель «бла бла праві ліві сходяться туда сюда» не працює, не треба вигадувати нову пояснювальну модель яка легітимізує збій попередньої пояснювальної моделі. Просто викиньте попередню - вона не працює, шукайте іншу.
Визначати політику «повністю через ідеологію» це страшенна помилка.