Руслан Ханумак - найкращий доказ того, що насправді ситуацією ніхто не управляє і ніхто ніким не керує.

Якшо актор команди Квартал-95 зйобує за кордон, то це загалом означає що сам Квартал на нього забив болт і «крутись як хочеш», інакше маза пропетляти там була би стовідсоткова і залізобетонна. По причині того, що криворізькі своїх не кидають, знову таки.

Оце - наша реалія. Не якась північна Корея яку ви собі вигадали переглядаючи тіктоки з людьми 9 класів освіти. Ніхто нічим в реалі не керує, все робиться випадково, все робиться абияк. «Прийдіть в суботу, тільки ми не знаємо за якими правилами будемо працювати через півтора дні».

«Нам промивають мізки через телемарафон» - це не жахливий стан в якому ми існуємо, а недосяжна в умовах наших держ реалій мрія. Бо на практиці виявляється що НІХТО не знає як управляти суспільними настроями під час війни. НІХТО не керує цими дебільними інфохвилями, які зʼїдають психіку більшості щоденно. Тому шо ніхто не вміє ними керувати, а займаються цією справою лише в одному випадку: коли хтось з найвищого ешелону дуже-дуже обісрався і його треба негайно трохи захистити. Тобто, авторитет влади це річ про яку вона задумується УЖЕ КОЛИ ДИТИНА ВСРАЛАСЯ, уже коли пізно.

А потім усі наші громадяни ходять втомлені, хоча вагони не розгружали. Тому шо ми не знаємо в якому суспільстві живемо, не знаємо чому вірити, а влада не знає як нас примусити у щось вірити, тому залишається просте - тиранія випадковості.

«Щось буде / або ні»
«Чекаємо / не треба нічого чекати»
«Мирні угоди / війна до Перемоги»

Ці всі опції в головах наших людей просто розмиті і скачуть з боку в бік від кожної новини. Ніхто не спромігся заради цілісності масового сприйняття ситуації хоч трохи ними управляти.

«Ну хуй знає, і так піде».

Але психологічний клімат нашого суспільства - річ яка руйнує наші зусилля у війні не менше за банальну бюрократію і казенщину. Суспільство, звісно ж, не винне. Але кому від цього легше?)