Між тим, у деяких академічних та політичних колах Туреччини євразійство є досить поширеною ідеєю (хоча і безумовно, не у трактуванні Дугіна і ЄСМ). Воно заповнює своєрідний ідейний вакуум який лишається на роздоріжжі двох мейнстрімних для турецької політичної культури течій - секулярно-ліберальної (прихильники Гюлена і подібні рухи за модернізацію) і ісламо-консервативної або пан-тюркістської (прихильники Ердогана).

Євразійці в Туреччині це неодмінно щось «третє» - недарма лого їх організації містить портрет Кемаля. Кемаль був досить прихильним до СРСР, а у безпосередньому наближенні до нього досить довго пропрацював перший глава військової розвідки РККА і один із патріархів цього відомства Семен Аралов. Його, у свою чергу, Дугін витлумачує як своєрідного закладача євразійських ідей в середовищі радянських розвідувальних військових кіл. Це, безумовно, було перебільшенням - однак, взятим все ж не просто з голови.

Відносини кемалістської Туреччини і СРСР в 1920х були на диво лояльні.