Власне, одна з ключових ідей радника Камали Гаріс Філа Гордона викладена у його книзі про Близький Схід: зупинка проекту «демократизації» мусульманського Світу.

В значній мірі це ідея «перестати ламати регіон через коліно» і вірити що після збройної інтервенції там звідкись візьметься спроможність збудувати там сильних прозахідних партнерів для США, які успішно і на власні кошти урядують на демократичних засадах.

Ірак і Афганістан це доказ того що ніяка демократія не може бути успішно експортована за межами Християнського Світу назовні силовим шляхом. Власне, християнські нації (хай навіть в минулому) - Доведеться, друзі мої ЦРУшні, вчити сури Корану і розуміти чому «Восток дело тонкое».

Найбільш імовірно демократія не є універсальною політичною моделлю, яка може бути успішно експортована в усі суспільства. Ну, або американці просто криворукі (у що я теж вірю, але не в цьому випадку). Гордон пропонує у випадку з Близьким Сходом «мати справу з тим що є». І загалом, сила гравітації несе США у регіоні саме у цьому напрямку.

Безумовно, дві держави хотіли б побачити у Білому домі саме Трампа. Це Ізраїль і Саудівська Аравія. Однак навіть це навряд змінить загальну тенденцію США до зменшення апетитів і приглушення «кришесносних» стратегій на Близькому Сході.

А починалося все доволі гучно.