Переслано з: ✙CONFLICT CAPITAL✙
🔫🇺🇦Український ОПК у 2025 році
➡️31 грудня в Кабміні підбили підсумки роботи ОПК за 2024 рік, які виявилися доволі цікавими.
🖋Якщо коротко, то найгучнішими тезами стали:
➡️нарощування спроможностей у 6 разів, що є вкрай високим результатом, який демонструє наша промисловість попри зменшення видатків на оборону (у 2023 році Україна витратила 2 трлн 097,6 млрд гривень, тоді як у 2024 — 1 трлн 692,6 млрд);
➡️прогрес у сферах ракетобудування (ракето-дрони «Паляниця», «Пекло» тощо) та виготовлення САУ, обсяг яких оцінюють у 150 одиниць за рік.
➡️у межах проєкту "Армія дронів" було закуплено 1,2 млн дронів, з яких 96% - українського виробництва, тобто 1,15 млн одиниць
Загалом висновок за цей рік один: ми непогано розвиваємо те, що вже маємо, проте відстаємо та неефективно використовуємо ресурси, коли йдеться про складніші проєкти (наприклад, снаряди чи танки).
🗣Водночас з'являється чимало підводних каменів навіть серед успішно завершених завдань.
➡️Перший із них — дисбаланс між витратами на закупівлю власної зброї та доходами, які не дозволяють виходити в мінус і збільшувати видатки. 2024 рік — яскравий приклад: із наявними доходами ми можемо фінансувати лише сектор оборони та безпеки, витрати на який, утім, менші, ніж у 2023 році.
Що ж до данської моделі, це, безумовно, один із варіантів вирішення цієї проблеми (у 2024 році майже $1 млрд пішов на фінансування виробництва), і плани на цей рік аналогічні, що не може не тішити. Однак це лише одна шестерня у великому механізмі «ОПК», і такий підхід фінансує лише частину компаній, які вже зарекомендували себе перед західними партнерами.
➡️Другий підводний камінь — реальні можливості та контроль. Покладати численні амбіції на підприємства без належного контролю та перевірок із метою закрити прогалини у виробництві й продемонструвати, що ми «молодці», переходячи на вітчизняні замовлення, не завжди спрацьовує.
Прикладів чимало: від бракованих мінометних снарядів до неякісних компонентів для дронів (особливо після заяви КНР про обмеження експорту), а також невдалих погоджених проєктів, які не використовуються на фронті, проте отримують державне фінансування.
Слід розуміти, що без дієвого алгоритму перевірки як підприємств, так і продукції ми не зможемо покращити свої позиції, а ефективність буде близькою до нуля.
📈Швидких рішень для масштабування немає?
Кожна угода із західною оборонною компанією чи дозвіл на ліцензійне виробництво — це процес не одного кварталу чи навіть року.
📊Тобто, для налагодження масштабного виготовлення, скажімо, німецьких БМП Lynx (як приклад), необхідно не лише перенести виробництво, а й навчити персонал, а також розпочати з процесу збирання компонентів.
Навіть у випадку вітчизняного виробництва, як уже зазначалося, потрібно знати реальний потенціал і, за можливості, його розширювати (що також є немиттєвим рішенням).
💬Чого очікувати від планів Шмигаля на 2025 рік?
30 тисяч далекобійних дронів і 3 тисячі ракет — доволі амбітні цифри, враховуючи, що минулого року було виготовлено лише 100 ракет, а тепер ставиться завдання збільшити виробництво в 30 разів. Тим паче видатки на озброєння збільшуються незначно (704 млрд у 2024 році проти 739 млрд цьогоріч).
👍Проте позитивним результатом, який нарешті реалізується в межах проєкту «Зброя перемоги», стануть довготривалі контракти з виробниками на 3–5 років.
Раніше держава укладала угоди лише до кінця року через особливості бюджетного процесу.
🛑У перші місяці року готувалися угоди та закуповувалися компоненти
🛑Після чого підприємства кілька місяців працювали на повну потужність.
🛑Після цього виробники простоювали за власний кошт до нового контракту.
➡️Цей підхід гальмував розвиток галузі. Оборонні компанії не знали, чи зможуть претендувати на державне замовлення в наступному році, тому інвестиції в розширення спроможностей і нові технології ставали ризикованими.
👤Хотілося б вірити, що цей механізм дійсно буде впроваджено на всіх рівнях, незалежно від розміру компанії, особистих інтересів та рівня корупції.