МЗС Ірану: між США та Іраном розпочалися непрямі переговори в Омані.

Взагалі навіть сам формат із непрямими переговорами говорить про дуже кипучу ситуацію і недовіру між США та Іраном на вищій точці.

Приблизно до травня триває стягування літаків, засобів ППО та авіаносних груп США у регіон Близького Сходу. У Ірану є неповний місяць, аби згорнути ядерну програму. У зворотному випадку - масовані удари, як казав Трамп «яких вони ще ніколи не бачили».

Історія Ірано-Американських спроб сформувати угоду по згортанню іранської ядерної програми ляже в підручники як один із маркерних процесів нашого короткого Інтербеллуму 2008-2022 років. Сторони тужились все більше, а довіри ставало все менше. Власне, в малих деталях такі явища і демонструють крах нинішнього етапу глобалізації: в 1990х зіяла мрія про те, що далі питання будуть вирішуватися по більшій мірі економікою, накладення санкцій мислилось як крайньо можливий інструмент впливу, а фокус діяльності ключових спецслужб Світу переводився із тематик міждержавних протистоянь на боротьбу з тероризмом, тобто своєрідними несистемними і позадержавними акторами.

Час показав, що судження про їх несистемність і існування поза інфраструктурою впливу різних держав є щонайменше передчасними. Десь так само і з економічними санкціями: раніше, на самій зорі Фукуямівських міркувань вони мислились у логіці глобалізованого Світу, тобто як засіб зміни поведінки політичних режимів. Тепер же вони мисляться уже цілком в логіці протистояння, тобто лише як засіб звуження економічної бази для обмеження дій вірогідного противника. Ні про яку зміну поведінки глобальних ревізіоністів уже не йдеться. Радше навпаки: лідируючі держави знову повернулись у стан вірогідності прямого зіткнення. Причому не в блоковій чітко поділеній (і тому дуже стабільній і навіть убезпеченій!) логіці Холодної війни, а в чомусь значно більш хаотичному.

Забувайте Локка, читайте Гоббса.