Загалом є два базові напрямки як легітимують будь-яку державу. Локк і Гоббс найбільш повно із класичних мислителів їх виразили.
Коли у тебе сусід Бельгія (згори штучно створена країна, щоб німці і французи були розведені по куткам і знову не побились, кст не помогло) - то там легше пристати на логіку «країна існує для максималізації благ, благополуччя, економіки етсетера». Для багатьох західних людей цей ракурс домінуючий. Це безумовно неправда, оскільки ці самі блага створюються підприємствами (навіть якщо і державної власності - все ще підприємствами). Держава ж «існує на фоні», а її безпекова функція часто виглядає декоративно, ледве не музейно. Там дійсно все крутиться навколо прав і свобод, бо загроз безпекового характеру немає - є лише ризики падіння економіки, якості інфраструктури і тд. Зростання загроз зазвичай виводить державу в іншу логіку.
Держава існує для виживання держави. Тобто суспільний договір це договір народу про колективну оборону. І в цій логіці держава є апаратом примусу, з формування цієї оборони (і дотримання закону).
Ця логіка не подобається більшості сучасних людей, адже «краще набувати благ ніж брати участь у галімому виживанні з ризиком». Просто авторитарні держави редукують першу логіку, а демократичні досі з нею заграються. Деякі демократичні держави дійсно мають від цього переваги.
Немає сенсу наражатися на окремі ризики якщо ти в Португалії і знаєш що Іспанія не ворог. Думати в логіці виживання просто нелогічно.
Таке сприйняття сконцентроване на благополуччі.
Проблема багатьох українських інтелектуалів, думатєлєй і взагалі різних читачів Арестовича полягає у тому, що вони ВВАЖАЮТЬ що вибір між «логікою благополуччя» і «логікою виживання» існує. Вибору не існує. Коли вас бʼють в морду - ваше життя змінюється миттєво, як і логіка з якою ви ухвалюєте рішення. В моменті удару в морду вона автоматично інша. Арестовичі і Ко подібні локкіанці всерйоз вважають що «логіка була вибрана неправильно». Ні, гайз. Це не предмет вибору, а реакція на обставини.
Але людям що не дуже сильно бачать реалій, або і взагалі як слід занурені в специфічне зрадойобське культурне поле з «та хватит уже тойво» є ще примарна опція - вибрати уявне благополуччя замість реального виживання. Цю мисленнєву опцію треба відрізати якомога більше, застосовуючи комунікативні і примусові інструменти держави.
Загрозою існування державі нині всерйоз є зовсім не мітинги студентів щодо корупції чи провали когось по якомусь там сектору комунікацій. Найбільш активна частина суспільства, яка щодня споживає тонну інформації (аж навіть забагато) - не джерело проблем. Джерело проблем люди з патерналістської частини, щодо яких мало діє комунікаційна політика. Це люди інакші у своєму інформаційному метаболізмі.
Загрозою існування є апатія і відлучення більшості українців від логіки, що легітимізовує та підтримує боротьбу усім що можливо. Не з проросійських міркувань, а з міркувань страху, зневіри і внутрішнього травоїдства. Ці міркування базуються на хибній логіці, яка є абсолютно невідповідна моменту історичної доби в якій нам випало жити.