Про дивну новину з інсайдами WP про те що Путін нібито готовий поступитися частиною Херсонщини і Запоріжжя треба мислити в розрізі малоймовірності самого бажання РФ завершити війну тут і зараз.
Вони мають певні успіхи на фронті. Про ціну і спроможності говорити не будемо, але все-таки для них раціонально все ще думати що ми ось-ось крякнем. Так чи інакше, вони нас не дуже розуміють насправді (і це теж одна з причин чому вони наважились на повномасштабку) і для них з їх манічкою до гіперконтролю окремі наші політичні чи суспільні тренди що пахнуть хаосом і поганою керованістю виглядають як передсмертні хрипи. Хоча насправді є просто симбіозом української «дикої» форми демократії і наслідком поганої інституалізації органів влади та управління. Їм це важко уявити у себе, тож якийсь вал постів з рофлами про потужність чи якусь ще абсолютно другорядну для війни річ вони сприймають ледве не як «близький розвал системи».
Пункт наступний. США переговори потрібні більше ніж росіянам. Росіяни це зрозуміли в Анкоріджі і ще до Анкоріджа. США можна не за дорого продати не так ідею перемирʼя в трактуванні Путіна, як саме відстрочку від більш рішучих і жорстких заходів на адресу, які Захід не дуже сам по собі готовий вводити. І економічні заходи проти Китаю це якраз ці речі, які битимуть і по США, і по ЄС якщо будуть введені. Втім, справа в тому що іноді економікою все-таки доводиться жертвувати заради безпеки (як правило, уже коли зовсім погана справа). З томагавками легше ніж з економічним ударом по КНР, але направду - їх відстрочують чи відкладають саме тому що переговори більше потрібні США ніж РФ.
Ніяка територіальна конструкція (обмін територіями, мир по лінії фронту, кордони якого завгодно року етс) не має значення без ухвалення певної безпекової моделі для України. Маріонетка РФ, держава в сірій зоні, держава в орбіті Заходу - це і є варіанти цієї безпекової моделі які існують (в грубих тонах) - і саме за неї ведеться війна, а зовсім не за Лозову або Гуляйполе, хоч воно і дороге нашому серцю.
Якраз по безпековій моделі - по кінцевій політичній конфігурації України (в яких би то не було межах контролю Києва за територіями) - немає консенсусу РФ із США навіть за Трампа. Території можна уявно ганяти туди-сюди по віртуальній карті перемовин скільки завгодно, але жоден гравець не здатен скласти необхідну для реалізації його моделі комбінацію карт.
США не здатні просто пожертувати Україною більше, ніж вони вже це зробили. Далі йдуть лише відмови від комерційних контрактів на поставки озброєнь за європейські кошти Україні - а амерам відверто це нафіг не треба. Одержимий темою промисловості і «викручування бабок» з Європи Трамп не відмовиться від цього шматка і навіть відмова не буде вести до бажаної зміни поведінки усіх інших гравців.
РФ хоче від США того, що у них немає. Політичного контролю за Україною. Цей контроль вʼязне в темі грошей, і для того, аби він був Трамп мав навпаки різко ЗБІЛЬШИТИ залежність Києва від США, ніж те що він зробив фактично її зменшивши. Саме тому, війна триває далі.
Чи може війна просто в ближчі місяці зупинитись в ході цих або деяких наступних перемовин в будь-яких конфігураціях (Путін - Трамп, Трамп-Путін-Зеленський, Путін-Чаушеску, похуй)? Лише якщо РФ буде поставлена обличчям перед неминучим економічним крахом таких масштабів, що ОБОВʼЯЗКОВО матимуть політичні наслідки. Економічні проблеми у РФ дійсно є, але ось цей кранік із впливом на політику і зміною цілей через економічні реалії відкривається зовсім неясно після якої суми проблем в бюджеті. Щиро вірю в те, що жителі Вологди посидять і без каналізації або без світла, тому це простір невідомого. Чи є існуючий обсяг тиску та загроз для РФ таким, що точно ставить її в наближене положення до картини якогось негативного сценарію, який зміною поведінки можна уникнути? Точно ні. Так «вмирати» можна ще довго (особливо зважаючи на те, що ніхто не знає в який саме момент і що саме буде точкою Х).
Якщо я ні в чому суттєво не помилився, війна триватиме далі яким би не було бажання чи інтерес чи позиція Дональда Трампа.