В контексті відкритого викрадення одного з глав держав світу (Мадуро) силовими структурами США із доставкою його в Нью-Йорк ми знову повертаємось до засадничої дискусії про міжнародне право, фактори його функціонування і причини його порушення.

Може здатися, що це «просто Трамп захотів» і все. Водночас, США і без Трампа знаходяться в становищі держави, яка не збирається своїм коштом чи з ризиками для себе забезпечувати міжнародне право, щонайменше з 2000х років. Факторів декілька: Ірак, Косово, Афганістан - випадки де США йшли врозріз з міжнародним правом, однак назустріч своїм інтересам. У випадку Косово була спроба пост-фактум підігнати міжнародне право під американську необхідність, але карти уже були на столі. Інша ситуація: Крим 2014 року, війна на Донбасі, врешті 2022 рік. Попри дипломатичну і ресурсну та оборонну підтримку Києва, США не діяли таким чином аби «точно запобігти кричущому порушенню міжнародного права». Вони лише «знижували ступінь ризиків», тобто діяли не в логіці права (інститутів), а в логіці безпековій. Рівно так само як і Байден, Трамп діє в логіці «редукування ризиків», які втім читає з іншого кінця і по своєму.

Водночас, важливе питання: чи є США сенс надалі дотримуватись міжнародного права? Чому це питання взагалі стало виникати? Очевидний факт в тому, що міжнародне право занепало. І занепадає воно разом з американською гегемонією, адже функціонування цього міжнародного інституту тісно пов’язано із функцією гегемона по його підтримці. Простіше кажучи: є поліцейський - функціонує міжнародне право, поліцейського немає - немає і права. Те, що США зняли з себе цю функцію з Трампом стало очевидним, хоча перший публічний крок зробив ще Барак Обама в національній стратегії безпеки 2011 року. Там так і було написано, по суті про зняття з себе обтяжуючих функцій «думати за всіх» в статусі жандарма. Рух США в цьому напрямку від «судді на трибунах» до «першого гравця в забігу на полі» за останнє десятиліття очевидний.

Чому так сталося? По-перше, травма Іракської війни. В значній мірі яким би незаконним не було вторгнення в Ірак, клювання Штатів за їх зовнішньополітичну жорсткість і створило необхідний вакуум для «млявого поліцейського» який просто звільнився з роботи. Тобто боротьба із меншим злом створила більше, вона просто розхитала цю гегемонічну стабільність (раджу погуглити теорію гегемонічної стабільності), де США виконували цю функцію (звісно ж користаючись від своєї позиції «над» системою). Частково війна в Іраку і клювання за неї тодішнього американського керівництва створило і Трампізм - республіканців без активної прихильності до міжнародної політики і активної ролі США у ній. Неоконсерваторів переїхали катком і надовго забули виборці Респів.

Яка би не прекрасна була система, збудована на правилах, ці правила існують лише з волі гегемона їх забезпечувати. РФ прекрасно це відчула, і ринулась у світ без гегемонії - «там де все можна».

Саме тому, яким би брутальним не було порушення міжнародного права - якщо воно коїться не нашим ворогом і не проти нашого союзника, це радше хороша новина. Бо витягнути «Захід» з безодні уявно функціонуючих правил є однією з ключових міжнародних задач України.

Війна РФ проти України чітко показала: міжнародного права більше немає. Отже, треба думати про виживання, інтереси і нові коаліції. Не про те, як зберегти норми написані порослими мхом міжнародними бюрократами з ООН.

Розхитування гегемонічної стабільності вже на піку. Переможе в забігу не той, хто погоджується і далі вдавати що міжнародне право функціонує як слід.

США безумовно вчинили глибоко неетичний крок. Набагато краще було би якби вони зробили все законно.

Але ми уже знаходимось в становищі, де краще зробити незаконно ніж не зробити ніяк. Обмежувальна сила міжнародного права стримує лише держави, що на свій страх і ризик далі його дотримуються. Це хороша позиція, бо вона є етичною. Водночас, вона не додає жодного відсотка виживанню.

У цей агресивний період Інтербеллуму, що з Трампом що без нього, саме військова сила буде відігравати ключову роль у можливості «повернення до порядку».