В ході цьогорічної промови на Давосі цілий ряд політиків від країн «ліберального базису» Західного світу прозвучали в зовсім іншому ключі. Перша і основна причина цьому - Дональд Трамп і його політика, в рамках якої не вдасться користуватися фактом наявності міжнародного права як засобу зменшення витрат для засобів для оборони держави. А це - саме те, чим займались останні десятиліття європейські держави, і Канада хоч і меншою мірою.
У значній мірі безпекова стратегія цих держав покладалась на факт існування НАТО (як незаперечної гарантії участі США у забезпеченні їх оборони), однак тепер і Карні, і Мерц заговорили про реалізм (в першому випадку - про «принциповий», і в другому - про «ясний»). Передусім це говорить про повернення політики, заснованої на силі і військовій складові як її невідʼємній частині (німецьке слово Machtpolitik тут було би як ніколи доречним). І чути таке від напівроззброєної Німеччини, або від гіпермирної Канади - не випадковий баг, а саме сутність поточного курсу світової політики.
Якоюсь мірою в унісон з Карні і Мерцом, хоч і ще більш прямолінійно прозвучав і Зеленський. Мовляв, я тут їжджу роками, оголошую для Європи надзвичайну ситуацію, а вона все не призводить досі до змін. Що ж, врешті словами Мерца ці зміни мисляться як необхідні. Чому? Передусім тому, що РФ не досягає базової мети в Україні - покласти тут на лопатки увесь Захід, а отже справа йде до прямої збройної сутички РФ із Заходом. Звісно ж, не на території України, а деінде (з акцентом на Балтію), де РФ зможе розраховувати на бліцкриг, а не на повільну нудну війну за черговий Покровськ.
По-друге, в повітрі ввижається запах російсько-американських домовленостей, хоч це і звучить дещо абсурдно для поточного характеру взаємин у світі, де США є виразним ворогом КНР, а РФ - виразним васалом Пекіна. У разі реалізації такої конструкції війна проти Європи з боку РФ буде засобом «розписатися» у тому, що США дійсно не підтримують конструкцію НАТО як засадничу і не будуть надавати підтримки у разі можливого вторгнення в Балтію. Для РФ це водночас ще і засіб повернення у «європейську гру» - як джерела силових ресурсів, хай і зовнішнього. Втім до такої ролі щонайменше із 19 століття Росія і прагнула, і навряд чи колись розглядала ситуацію інакше.
Водночас, ідея міжнародних договорів здавалась такою теплою рівно в міру слідування США цій лінії. І те, що абсолютно незахищена Німеччина (направду, покладатись на те що країни Балтії впораються самі - безглуздо) відмовляється тепер від свого улюбленого винаходу, бюрократії, це симптом. Позаяк бюрократія Європи була завжди її важливою силою, але водночас інструментом що заважав розвивати інновації у оборонці і економіці, заява Мерца про необхідність її суттєвого зменшення звучить як грім серед ясного неба. Всі ці роки партія Мерца і була важливим «тилом» євробюрократів, аж до цього моменту.
Щонайменше тому, що США йдуть з континенту, Європа зобовʼязана себе перевинайти, якщо планує зберегтися як концепція. І тому, Україна є важливим елементом цієї конструкції, який не вдасться вивести поза рамки уваги. Так чи інакше, майбутнє європейського проекту повністю залежить від того, наскільки серйозно в столицях країн ЄС сприймуть саме наш досвід.
Альтернатива? Відсутня. Позаяк США уже заявили багато разів і в різній формі, що від їх впливу тепер майбутнє європейської безпеки залежати просто не зможе.
А ми - донатьмо на екофло для ЗСУ, адже у нас так мало виходів. Але водночас, ми вже по інший бік історії ніж наші європейські сусіди: для нас ясність значно більш доступніша опція, ніж для них.