В коментарях зазначили цікавий тренд: величезна кількість матеріалів, статей і тд наративного контенту де згадано про Трампа виявляються потім перебільшенням, або не збуваються в підсумку взагалі.

Маю свою думку на цю тему, тож виніс її з коментарів в окремий пост тут, аби мати змогу ще потім перечитати з плином часу. Загалом це одна із медіастратегій американських рупорів, зорієнтованих на демократів.

Виробити сильну one-voice ідеологізовану критику вони не можуть: їх власна ідейна розмаїтість сильніша ніж в нашій Слузі народу. Спільним підходом обрано моралізаторський алармізм - «Руде чудовисько вже висадилось у Флориді!».

Бо якшо перевести ситуацію за рамки становища, де підтримка Трампа буде вважатися в їх медіа саме з моральної точки зору припустимим, хоч і політично невірним, то в такій конфігурації у демів взагалі будуть погані карти. Багато політичних ставок Демпартії останнього десятиліття були провальні (типу мобілізації чорних виборців, абсолютно самогубча кампанія з ЛГБТ-тематикою і тд), тож доводиться тягати на мотузці «надзвичайне становище» і «загибель країни».

Якби Трамп не був таким виразним претендентом на Нобелівську премію імені 7 воєн зупинених однією лівою, то він би виводив дискусію у більш пристойну, де республіканці мають значно кращі карти після довгої хвилі правління демократів, що постійно змінювали свою основну тему і так і не закріпили собі білого виборця центру (який на хвилинку демократам необхідніше ніж респам, бо у США статистично більше консерваторів ніж лібералів). Але от воно так.

Ми, я думаю, все ж накануні перезбірки Демпартії, і їх партійна машина так просто не здасться: вона інституційно не слабша за республіканську (але ідеологічно гіршу мають ситуацію), однак допоки у випадку із США спостерігатимемо гру двох таборів в режимі нарцисизм vs алармізм.