Сьогодні в стінах Володимирського собору у Києві було поховано патріарха Філарета. І попри усе, його біографія більша за просто біографію церковного діяча. В його діях і підходах проступав жорсткий і дуже специфічний управлінський стиль, який і дав шанс українській незалежній православній церкві шанс на вихід з маргінесу після здобуття незалежності. В 1991 році це все ще не було гарантованим, як і окрема армія чи грошова система для України це було довгим і болючим предметом дискусій. І саме Філарет зміг зійшовши з надвисокої позиції (буквально претендував на статус очільника РПЦ - Патріарха Московського на рубежі 1990), поставивши усе на ризиковану ідею окремої української церкви домогтися її реалізації і врешті набуття канонічного визнання.

Він став священником ще в часи Сталіна. Філарет не був політиком. Але він точно мав хист. Він ніколи не був дисидентом. Навпаки: він знав, як працює система. І в підсумку опинився на боці України.

Від чого Україна виграла значно більше, ніж мала шансів.