За час війни військова справа в різних її деталях змінилась багато разів. Всім нам в тій чи іншій мірі вже прожужжали вуха дронами (так, це така гра слів), РЕБ, і врешті навіть деякі цивільні носять з собою турнікет про всяк випадок, адже ніколи не знаєш де може знадобитись.
І те, що Україна формує ці підходи власноруч, впроваджує і тестує їх, опробовує на собі і знаходить найкращі рішення - один із наших козирів у нестабільному Світі майбутнього, що би там не казали ображені ретрогради типу гендиректора корпорації Райнметалл. Для нас нині велике значення мають не лише рішення, які дозволяють максималізувати знищення ворога (що є безумовно надважливим).
Єдина причина по якій військові уже 100 років і більше носять камуфляжну форму - її значно гірше видно (а іноді і не видно взагалі) у природному середовищі. Та сучасна війна трохи хитріша, бо тепер ворога не лише розглядають в бінокль, а і з тепловізора, який показує теплові плями (бо як-ніяк, 36.6 градусів нашого тіла ніхто ще не відміняв). Ураження стають точнішими, але і тут є рішення, які треба впроваджувати і масовизувати в Україні тут і зараз. І це додатково зберігатиме тим більше життів військовослужбовців, що більш поширеним воно буде на фронті.
Мова, звісно ж, про тепловізійне пончо. Вперше про цю приблуду я почув від друга-альфівця ще в 2022му. Спеціальна накидка із срібним покриттям робить майже неможливою задачу вицілити наших бійців через теплак. І ці пончо є, їх роблять (хоч і не всі виробники дуже якісні) і навіть роблять їх в Україні. Проблема як і з іншими явищами, які всім потрібні, але культура використання поки не напрацьована. Поки що в Україні відсутній державний стандарт чи інші документи, які висувають конкретні вимоги до того, що є, а що не є таким пончо.
Саме тому часом бійці купують не зовсім те, що має сенс купувати, адже далеко не кожен є фахівцем у антитепловізійному захисті. Однак, ця справа має рухатись, адже вже цілі підрозділи (і доволі круті, маю вам сказати) закуповують такі пончо для бійців. Поки держава не поспішає робити цього і не закуповує пончо за свої кошти, посилаючись як правило на ціну виробу. Але навряд чи це достойний аргумент, якщо зауважити що ціна кожного підготовленого бійця з бойовим досвідом величезна як з прагматично-матеріальної точки зору, так і з точки зору демографічної. Берегти життя військовослужбовця - це питання не може мати ціни. Більш детально про саму технологію і чому це дійсно варто виносити на державний рівень є у цьому тексті, з яким я раджу вам ознайомитись та за можливості розповсюджувати.