Як і чому найбагатша держава світу може програти навіть маленьку війну

В СРСР було знято дуже цікавий і мудрий з стратегічної точки зору мультик. «Оттого, что в кузнице не было гвоздя» - він був присвячений ситуаціям, де дрібна незначна деталь справляла свій вирішальний вплив на подальші події і ставала причиною військової поразки, попри те що спочатку ніхто і близько не міг помітити що щось не так.

Ви правильно зрозуміли, цей текст про американську оборонку і про те, що з нею не так. Безумовно, США мають певну перевагу у вигляді глобальної економіки номер 1, однак ця перевага дуже туго конвертується у перевагу військово-безпекову. 1998 року ВПС США закупили партію спеціальних гвинтів-кріплень які коштували у виробництві 57 центів по 75 доларів за кожен. Що було у 13000 % дорожче ніж власне кажучи базова ціна цих болтів. І на диво, тут не йшлося ні про яке розкрадання коштів. Якби ж недобросовісні генерали вкупі з нечесними бізнесменами просто обікрали свою країну - це було би не так катастрофічно. Біда в тому, що накрутка в 13 тисяч відсотків - результат абсолютно легальних процедур, які сталися вже після виготовлення самих гвинтів (ціна яким нагадую 57 центів за штуку).

На цій рольовій моделі ви в принципі можете зрозуміти, як працює американська система ВПК. Як і в усіх питаннях, де бюрократія виконує ключову роль, задача «не сісти» є найважливішою для кожної посадової особи (позаяк «одна ошибка і ти ошибся» і валиш на зону за якусь там чергову процедуру закупівлі ременів для кінської упряжки). Досягається ця задача шляхом додаткових досліджень, зайвих процедур, паперу, перевірок, величезних ланцюжків ухвалення рішень. Кожне із цих явищ це гроші, і ці гроші закладають у вартість закупівлі. Таким чином, ті 13 тисяч відсотків згори це зовсім ніяке не розкрадання, і за це нікого так і не посадили. Ці 13 тисяч відсотків взялись за рахунок додаткових процедур, адже «оптимізація закупівель» по суті означає лише одне: додатковий ризик сісти в тюрму для тих, хто буде ухвалювати такі рішення. Навіть одна тисячна ймовірності що колись закуплена річ виявиться несправною або недостатньо міцною призводить до нового кола перевірок і нової ітерації здорожчання.

Із набагато більш відомих оверпрайс-програм американської оборонки - створення власного винищувача пʼятого покоління, відомого нам усім як F-35. Загальні витрати на придбання перевищили $428 млрд, у підсумку це виявилось на 84% більше від початкової оцінки в $233 млрд. Як не дивно, це ще не все: літаки супердорогі і виготовляються значно повільніше ніж заплановано, і навіть зʼявляються надбавки в сотні мільйонів доларів США за вчасне (!) постачання літаків. Підрядники винагороджуються за перевитрати: вищі витрати означають більші продажі, вищий прибуток і більший внесок у накладні витрати. Система ухвалення рішень заохочує і урядових, і приватних менеджерів ставити пріоритет на отримання схвалення від Конгресу, а не на контроль витрат. Таким чином виробник просто занижує початкову ціну, щоб отримати контракт — а потім збільшує усі витрати вже в процесі. Ніхто не несе реальної відповідальності за зриви поставок і тд. Це ж не Україна))) Можете до речі порівняти цей кейс із минулим нашим випадком з оборонною компанією Арчер, яку намагались розвалити за прострочку відвантаження продукції. У США цього, звісно ж, не було б. Там чиновники доклали б ще мільйони доларів згори, адже усі перевитрати це і є метод «підстраховки системи».

Тепер до більш хитрих точок. По-перше, ніякої суттєвої диверсифікації цей ринок не має у США. Слово «ринок» тут дуже умовне, адже хоч тендерні процедури і є, але 80% усіх витрат США на оборонку по суті йдуть у 10 великих холдингів. І, о диво, майже дві третини контрактів на великі системи озброєнь мають лише одного учасника торгів. Тобто тендер там по суті лише умовний. Ростуть штаби, ростуть бюрократичні структури. Швидкість десь на дні. В середньому Пентагон витрачає майже 12 років на те, щоб доставити першу версію системи озброєнь і впровадити інновацію.