Звісно ж, ніяких антикор активістів які бігають навколо оборонних закупівель і їх кудись там пускають у США немає. Хоча скандали виникають регулярно і без доступу до держтаємниць, бо риба американської оборонки така величезна, що навіть невеликого плавника який стирчить з води достатньо аби шокуватися.
Воєнні моделювання раз за разом показують: США вичерпають критичні боєприпаси вже через вісім днів інтенсивного конфлікту з Китаєм навколо Тайваню. Додайте сюди інституційні проблеми американської оборонки - вічна прострочка, вічний оверпрайс, проблеми з швидкістю впровадження рішень. І ось, на виході ситуація де «в кузнице не было гвоздя». Річна закупівля ВМС США ракет Tomahawk і торпед MK-48 катастрофічно не відповідає потребам флоту. Якщо всі 73 есмінці класу Arleigh Burke будуть у строю, то річної закупівлі вистачить кожному на менш ніж одну ракету. Якщо всі 22 підводні човни класу Virginia будуть в строю, сумарні 58 торпед на рік не заповнять навіть їхні 88 торпедних апаратів хоча би по одній ракеті. Спроможність США вести війни загалом розмита на користь пріоритету «вести короткі блискавичні кампанії», де підсвічені очевидно інші маяки: не так потрібні ті мільйони снарядів, як потрібні кількасот високоточних вундервафель і кількадесят дорожезних носіїв для них. Пентагон роками використовував боєприпаси як «резервний гаманець», по суті ними жертвували на користь закупівлі великих платформ: кораблів і літаків, дорогих вундервафель і дорогих носіїв для них. З часом малі замовлення змусили частину компаній піти з ринку, що скоротило і кількість виробників, і швидкість виробництва. В підсумку, «гвоздь в кузні» зʼявиться ще нескоро.
У довгій війні це стає проблемою, і саме довгої війни США ніколи не готували як сценарію. І це не просто проблема оборонки. Це серйозна політична проблема, яка повністю упирається в вади американського політичного мислення. Більшість війн США починали і втягувалися в них без чіткого політичного плану «навіщо це» і «що робити далі». Кожна операція, розпочата з очікуванням встановлення миру та стабільності, давала протилежний результат, про що пише американський полковник Ендрю Бацевич у своїй класичній книзі «Американська війна за великий Близький Схід». І цю ваду мислення давно помітили, однак щось зробити з нею означає передусім зламати ту специфічну політико-правову модель, яка існує в США вже 50+ років. Принагідно нагадую погуглити вам слово «ветократія» у тлумаченні Фукуями та книгу «Why nothing works» Марка Дункельмана - там доволі яскраво описано як американська система ухвалення рішень знищує самі ці рішення і раз за разом вони все важчі і важчі до ухвалення.
Трохи згодом буде і наступна частина тексту, вже про розвідувальні, аналітичні та когнітивні провали американської розвідспільноти та як раз за разом їх управлінська культура провалюється на тонких задачах.
А вас - закликаю донатити на збір для 92 бригади, якщо вам сподобався цей текст. Бо наша армія поки ще гнучка і їй можна допомогти без десяти тисяч бюрократичних процедур, що в наших умовах є фактором нашого виживання номер 1.