Тим часом Палантир викотив пост охрещений в мережі ідеологічним маніфестом компанії, по суті вижимку з книги Алекса Карпа «Технологічна республіка». Доволі небагато компаній в Світі взагалі ризикують всерйоз піднімати ці теми, адже Палантир цими тезами йде врозріз з мейнстрімом американського технологічного бізнесу.

Перше і основне: велика частина бізнесу повʼязаного з Силіконовою долиною користується глобальною роллю США ніяк у неї не вкладаючись. Компанії-гіганти працюють над зароблянням грошей, виводять виробництва у треті країни, при цьому технологічна база на якій було засновано домінування США у Світі деградує з шаленою швидкістю. Вільні руки, перспективні мізки і інвестиції йдуть не у розробки що потенційно здатні стримати падіння американської гегемонії, а у тисячі споживацьких ідей по типу алгоритмів для додатків з доставки їжі або чогось подібного. Звісно, це корисні штуки в побуті, але чи це має бути пріоритетом?

Ця дискусія ріже по живому американську бізнес-спільноту ставлячи перед нею те саме Ленінське питання, чи піде капітал на продаж ворогові мотузки на якій його повісять, навіть якщо це буде гіпервигідно. І якою б людожерською це не здавалось історією у світлі шокуючих історій про Палантир, позиція що американська роль у Світі важливіша за заробляння грошей як таких має моральне значення. Хоч і не всі політики з цим рахуються, як і усі корпорації. Та глобальна криза американського впливу змушує думати про таку пріоретизацію.

Я з великим скепсисом ставлюсь до бренду яким оперують сучасні журналісти, про так званий «технофашизм». Позаяк ця модель описана як «контроль через цифрові інструменти» і тд насправді є не потребою вузького кола праворадикалів у США, яким цю ідею приписують як їх сутність. Зокрема, так люблять описувати Ді Венса і Ко, але як показує детальніший розбір, там усе складніше і техніка в їх баченнях займає таку ж роль як і в усіх інших політичних ідеях мейнстріму: допоміжну. Нарощення бюрократичної управлінської практики цифрового контролю втім відбувається незалежно від того, хто виграє вибори і досягається в першу чергу через контроль за банківськими рахунками та цифровими платежами, у чому демократи завжди обганяли республіканців з великою перевагою по впровадженню. Слово «технофашизм» радше пейоратив, хоча і описує політичні кола для яких ще не вигадали влучнішого прикметника. Окрім усього іншого, чисто політологічне запитання, а в чому тут власне фашизм зазвичай отримує примітивну відповідь в стилі «ну це ж теж погано». Пейоративність такого визначення очевидна, у той час коли від цифрових інструментів контролю за поведінкою і приватним життям жодна велика політична система у Світі відмовлятись не збирається.

Чим би не був в деталях Маніфест Палантиру він насправді говорить про дещо більше в загальному як своєю появою, так і оприлюдненням вижимки саме у цей дуже проблемний для США час. Основне і ключове: США прекрасно знають у якій жопі знаходяться, і ця ситуація носить комплексний геополітичний характер, накладаючись на занепад спроможності впливати на позицію інших держав. І що більше цього самовідчуття перебування у кризі є, тим більше буде «кризових» кроків, що руйнуватимуть образ ситої стабільної тихої демократичної Америки, якої давно вже не існує.

Накоплені протиріччя збились в клубок і більше не можуть бути приховані. Трамп намагається своїми діями змінити ситуацію радикальним шляхом, на ходу змінюючи пріоритети США і ведучи дуже смішну як для такого масштабу країни кампанію із постійної перевірки меж власних можливостей. Але навіть після його відходу з поста президента, ані яма в якій знаходяться США, ані дискусія про «рішучі кроки» які доведеться приймати щоб з неї вийти нікуди не дінуться.

Палантир - не інструмент стабілізації ситуації і повернення в минуле. Це засіб контролю на час кризи, яка може бути руйнівною навіть не для ролі США, а для самого їх існування.