Огляд фільму донбас враження від українського кіно
#культура
Вчора сходив на фільм Донбас. Розкажу свої враження.
Чим цікаво дивитися українське кіно, це тим, що воно перебуває у етапі формування. І лише зараз в кіноіндустрію почали приходити гроші, які змушують намагатися знімати щось високого рівня. При цьому, так як раніше грошей не було, то деякі жанри або повністю були відсутні, або були представлені вкрай убого.
Так з фільмом Донбас. Я особисто не зможу згадати жодної української трагікомедії, "Останній москаль" не беремо, там саме існування стрічки вже в певній мірі трагікомедія. Тому було дуже цікаво, чи змогли автори впоратися з таким складним жанром. Тим більш ще й декорації вибрали складні, ситуація на Донбасі болить (забігаючи вперед, вони цим вміло скористалися). Ще складніше все виглядає з того боку, що, як не крути, фільм носить таку собі агітаційну пропагандистську вуаль. Наші солдати, люди та політики теж висміюються, але все одно зрозуміло який бік вибрав автор і ціль переслідував не лише художню.
І якщо говорити просто - то я задоволений. Фільм прям вдався, в першу чергу жанрово. А це вже величезна перемога. Там немає чорного гумора, там немає гумора нижче поясу і грубо кажучи там і гумору немає, але фільм настільки вдало висміює якісь стереотипні типові для локації, часу та ролі речі, що ти відразу починаєш проводити паралелі з відомими тобі подіями та людьми, і ці підколи стають тобі зрозумілими та близькими. Ти разом з фільмом висміюєш якесь типове вбрання місцевих чи вбрання військових, їх поведінку, їх же стереотипи та їх звички. Але в одночас ти починаєш розуміти наскільки це реально поряд і від цього прям починає бути страшно. Наприклад, пацан-бізнесмен приходить до адміністрації сепаратистів забирати оджату у нього машину. Він смішний зі своєю барсеткою і жаргоном, типаж якому не цікава війна, але джип він би не віддав, і смішний комендант з купою мобільників на столі, теж віджатих. Ведуть вони себе смішно, але по факту ситуація дуже страшна, бізнесмен вже без хабаря в 100 тис тепер з цієї будівлі не вийде і таких там багато. Або журналіст німець з якого всі ржуть, що він фашист і вже через його національність він сильно ризикує в ДНР, хоча сам не розуміє чого. І такий мікс гумору та страху на кожному кроці, кожну хвилину хронометражу. От що називається жанр вдався.
Сценарій теж вийшло зробити цікавим. Фільм складається з 12 мініатюр, що розкривають різних персонажів і могли б не бути пов'язаними, а бути окремими короткометражками, в той же час вони плавно перетікають один в одного, спільними героями чи паралельними подіями.
Акторський склад, болюча тема нашого кіно, яка і тут не всюди вдалася. Більшість моментів фільму актори прям на висоті. Весілля, бомбосховище, прийом в адміністрації. А в деяких, як то мерія українського містечка, все зовсім погано, аж дивно як це все допустили порівняно з іншими частинами. До речі в фільмі дуже багато відомих українських акторів у коротких ролях.
Все інше на високому рівні. Костюми, декорації, операторська робота, звук.
Я дуже рекомендую сходити на цей фільм. Дивитись його комфортно, при нас в залі було близько 5 чоловік, ніхто не заважав, хто попало на такі фільми не ходить. Але в той же час не рекомендую вести дітей. Там є дуже жорсткі сцени, як то сцена побиття на вулиці українського солдату місцевими типажами чи обстріл автобусу градом. Ну і не забувайте, що фільм фестивальний, артхаусний, тому не чекайте чогось стандартному.
Загалом у мене прям радість, що в Україні з'являється такий самобутній кінематограф, який не боїться експериментувати та виступати на злобу дня. З точки зору агітації, то я вважаю це найбільш вдалий кіно-проект за всю історію україно-російської гібридної війни.