Я, до речі, не висловлював свою загальну думку по прес-марафону.
На відміну від багатьох критиків я б не хотів в тупу опускати пана Володимира, але хотілось би розібратися що пішло не так. Зеленський зробив головний акцент на щирості і відкритості, він на цьому постійно наголошував і цей фактор загалом вдався. Емоційні відповіді, спроба виговоритися, щирі наїзди на нелюбимих журналістів… це все було навіть приємніше слухати ніж сухі відповіді інших президентів. Це було не професійно, зухвало, часто виходило за береги і було лишнім, але було щиро. Ну і порадувало відсутність теплої вани, був холодний душ.
Але було три теми де пан президент посипався. По-перше це заготовочка про переворот. Ну не можна такі речі говорити без доказів. Так робить лише дурак, тим більше коли ти граєш після найбагатшої людини країни і не говориш деталі. Типу от хто взагалі міг би зробити переворот? Савченко? А тупо ніхто, це чисте самогубство, жодної легітимності. Коротше біда і хз на що розраховувалось.
По-друге абсолютно нікчемна розмова з Бутусовим. Обидва вели себе, як мудаки. Тим не менш Зеленський вчасно зупинився і виграв перепалку, хоча сам факт перепалки це вже провал.
А от з Ткачем та історія з бутербродами це повний провал і капітуляція. І ніби теж можна ж було викрутити і все пояснити, але все вилилось в істерику в якій Ткач дуже професійно та граючи збирав вершки.
В результаті душевна щира розмова з викриттям справжніх злодіїв, як це було задумано в ОПУ, вилилась у боротьбу в ролі жертви, що істерично пробує викрутитися та оточена ворогами. І така роль не сподобається ні прихильникам ні ворогам.
