Андрій Козінчук (військовий псиголог):

Привіт.

Я їздив за трьохсотим. Пораненим. Він мій побратим з нашого підрозділу і він мій друг. Хороший друг. Із тих, хто підтримував мене, коли в мене була біда і єбав мене як сучку, коли я був неправий. Моя мама знає його маму, а я знаю його бувшу. Я дарував йому футболку, яка йому дуже подобається і він ніколи її не одягне, бо вона зі стразами. Короче, ми дуже близькі. А зараз він поранений. Це лише один епізод.

А поранених багато. І втрат дуже багато. Наших втрат. От давайте спинимось на цьому моменті.
Що ми можемо зробити в такій ситуації? Я варіантів накидаю, добре?
1. Скиглити. Нормас варік. Просто волати як погано, шо в нас війна.
2. Найти винного. Владу, наприклад. Зеленого отамана, сивочолого гетьмана, недолуге командування, Арестовича (необхідне підкреслити). І парафінити владу на чому світ стоїть
3. Абстрагуватися. Не помічати нічого такого, жити в своїй бульбашці і надалі робити шо робиш
4. Єбашити. Працювати, волонтерити, донатити, тренуватися, відпочивати, підтримувати, кохати, дихати.

Ви ці пункти можете продовжувати як хочете і обрати свій. Але які б не були новини, щоб не сталося, нам необхідно бути дотичними. Будь яким чином. Любим.

Війна надовго. І ми ввязалися з серйозним, хоч і дуже недолугим противником. Це правда, що ми несемо втрати, але не наносьте самі собі втрати. Не знесилюйте себе, а посилюйте. Виснаження може бути, то ж живіться енергією, набувайте ресурсу.
Війна то дуже жорстка штукенція, але не робіть собі в голові одну суцільну війну.

Кожного дня ми робимо надзвичайні речі. І хоч цього не дуже видно з тєлєку, бо там в основному експерти, але наші військові ніхуя не втратили мотивації і моралі. Ми досі тримаємо позицію і вбиваємо ворогів.
Тому давайте почнемо з маленького:
1. Вірте в себе
2. Вірте в свої Збройні Сили України
Не приведи вас вищі сили до зневіри.
Ми красавчіки, чесслово.
Роботи просто дохуїща і скажу відверто, мені також треба ваша підтримка. Це і буде ваш внесок.