Познайомився з романом ратушним на протестах проти забудови яру
Розкажу і свою історію, вона коротка. З Ромою ми познайомились на протестах проти забудови Протасового Яру, на самому початку протестів, він тоді був ще зовсім молодим, близько 20 років, я вже був з купою програних подібних битв за спиною.
Не знаю чи це було так, але мені здалося, що той мітинг теж був одним з перших для нього (в сенсі за яр) і от, я бачу як цей хлопчина, зовсім малий віком та життєвим досвідом, але вже такий діловий, буквально за 20 хвилин переговорює ледь не з усіма учасниками протесту і вибудовує план. Створює чатики, групує людей за місцем проживання і організовує роботу стаючи в один момент лідером протесту.
Вів себе як міський божевільний з фанатичною вірою у перемогу! Справа була абсолютно безнадійна, земля була офіційно виділена ще при Омельченку, ліс вирубаний, а у будівельників були всі документи на руках. І далеко в гірших ситуація в Києві забудовники вигравали. Але його це ніби не обходило. План Романа був чіткий і надійний, у кожного учасника була своя роль та засоби комунікації, він писав заяви у суди, розносив на підписи місцевим мешканцям, піднімав різні організації, валив паркани попри захист поліції в обладунках і приватну охорону поряд, перекривав дороги і вперто боровся за свою правду!
По суті, ще підлітком він зміг організувати навколо себе значний рух, підтримувати його своєю пасіонарністю і не боятися входити в конфлікт з мафією забудовників, які на пряму йому погрожували фізичним насильством! І знаєте що? За 3 роки він виграв! Зумів вибороти у влади рішення відібрати право на будівництво, судами блокував хід цього самого будівництва і фінальним акордом домовився з владою (проти якої воював) піти від них на вибори в обмін на обіцянку відмовитися від забудови!! Тобто по суті віддав себе в жертву своїм ворогам, щоб вибороти перемогу для спільноти та побратимів!
Завдяки своїй боротьбі та принциповості він перезнайомився ледь не з усіма крутими персонажами Києва і здобув їх повагу, саме тому пости про нього вже який день не зникають з соц. мереж.
А мораль цієї історії яка. Кожен з нас має зробити все можливе, щоб заповнити цю втрату, кожен з нас зараз має орієнтуватися на таких людей, на цих титанів сучасного українського суспільства. Кожен з нас зараз має затаврувати у своїй пам'яті всі досягнення, всю хоробрість, норовливість та силу духу цих людей! Щоб коли притисне, коли буде нагода, згадати їх і на їх прикладі іти до кінця, вірити у перемогу, вдосконалюватися, цитувати українських поетів та будувати, будувати, будувати і вдосконалювати цю країну. Ставати її цеглою і вмуровувати себе у порожнини, які позалишали за собою жертви цієї війни. Це потрібно, це необхідно і це безцінно. Тому не впадайте в нудьгу, не втомлюйтесь не опускайте руки, а дійте і пам'ятайте, що саме ви є героєм цієї країни, саме позиція кожного з вас може врятувати якийсь парк, або створити, щось прекрасне, фестиваль чи витвір мистецтва. І ніде в іншій точці планети ви не зможете викластись так на повну, як тут, бо тільки піклуючись та воюючи за своє можна досягти повної нірвани та гармонії з собою та простором навколо.
Прошу вважати ці прості істини і моїм заповітом теж, хто його знає скільки людей ще з'їсть ця війна, але хочу знати, що країна після цього не буде лишатися покинута, а стане лише краще.
