Деякі російські блогери пишуть про втрату Шевченкового.

Давайте так. Вірити усім цим повідомлень чи ні, то справа кожного. Але що важливо ми можемо бачити як сіється хаос. Різні блогери з різних місць пишуть про критичні ситуації на різних ділянках фронту. А тепер уявіть собі ви сидите у обложеній Балаклії і найближчий нормальний резерв тепер від вас за 50 км. Бо з Ізюму точно ніхто на підмогу не піде, ті зараз самі готуються до оборони. І оці всі російські сили сидять зараз на своїх позиціях, по селам Харківської області і розуміють, що деякі українські ударні групи вже глибоко у них в тилу. І російська оборона просто розсипається у всіх можливих напрямках. І наказу відступати немає. Та і мабуть не буде. Бо офіційні звіт ГенШтабу РФ навіть не згадав український наступ, навіть не сказав, що він провалився. І ти зараз там, сидиш, обороняєш срану Балаклію, а твоя Марфа під Усть-Калімском навіть не здогадується в якій же ти глибокій жопі. І так думають всі навколо, читають твітер і округлюють очі.

Бо український солдат Маріуполя все розумів, він розумів, що можливе оточення, він морально був готовий, що українська армія буде відступати, можливо навіть за Дніпро. Він спокійно воював і не сподівався вижити, не питав, а де ж там наша авіація, чого не йде підтримка з моря. А російський солдат, накачаний пропагандою про непереможність, зараз отримує такий удар, що Чечня буде здаватися раєм. Потоплений флагман теж. Бо російський солдат зараз сяде в машину і почне тікати, губитися, натикатися на наші засідки, буде кидати машини, ховатися по балкам і жерти кору. Бо він наляканий і не знає що робити.

Тим часом ми холоднокровно рухаємось. Динамічно. Обходимо російські позиції, яких вже і не так багато, бо ніхто 50 ліній оборони не робив. Бо ніхто не чекав, що українська армія так швидко зайде так далеко і це не Херсон, під Куп'янськом не нарито окопів, не заміновано поля. А в Ізюм так любо можна наступати з різних боків... Спитай діда, що він думає про слово Фредерікус.