Окремий пост про успіхи та неуспіхи.
Нам всім хотілося б, щоб ця війна пройшла ідеально. Щоб не було помилок як у солдатів, так і офіцерів. Проте війна жорстока, й обставини сильніші за наші бажання.
Останні дні я отримую досить болісні звістки від людей, що знаходяться в районі Бахмута та Сватово-Кремінної. Про це не зовсім прийнято говорити, оскільки "на мапі" все в принципі виглядає стабільно, але за цією "інформаційною тишею" приховані надзвичайно важкі бої й багато життів наших захисників. Звісно ж, ворожу сволоту можна не рахувати, проте цифри Генштабу досить добре демонструють, що ворогу там важко. Чого вони не демонструють, так це того, що ціна перемоги болісна.
Нам хочеться вірити, що ворога будуть продовжувати переслідувати неуспіхи, а потік звільнених населених пунктів не буде зупинятися — дай Бог, так і буде, проте наразі противник не колапсує й продовжує бути здатним до болісних ударів. Він здатен створити труднощі, котрі затягнуть війну та відтермінують його неминучу поразку.
Ми вже бачили такі труднощі в травні та червні, коли ми були вимушені покинути Сєвєродонєцьк та Лисичанськ — бої, що тоді відбувалися, були справжнім жахом, я не збираюсь применшувати обставини цієї поразки з поваги до тих, хто брав в них участь, проте навіть зараз ми бачимо, що екстраполювати ці труднощі було помилкою. Причиною тому є те, що на нашому боці досі залишаються стратегічні переваги, котрі дозволили нам переважити чашу терезів на наш бік, тож для віри в нашу перемогу є суто об'єктивні чинники, це не пуста бравада.
Проте ми не застраховані від неуспіхів на цьому важкому шляху. Якось анонсовані "гарні новини" можуть виявитися далеко не гарними, а ворог ще має можливість здивувати нас в майбутньому. Чи означає це, що ми маємо ігнорувати або применшувати наші проблеми хоча б перед самим собою? Ні. Чи маємо ми впадати в зневіру? Також ні. Наша непохитна віра в Перемогу має підтримуватися не окозамилюванням, а власною моральною та емоційною стійкістю — й я не можу тут звертатися до військових, тому що я сам ледь підбираю слова після звісток про втрати, але хочу занотувати в цьому блозі, що допомога фронту від тилу має тільки зростати, й це зростання не має залежати від волатильності війни. Ця війна є народною, а це означає, що внесок кожного важливий, як би мізерно це не здавалося в порівнянні з жертвами, що роблять бійці — навіть якщо ви кинули палити, щоб на зекономлені кошти більше фінансово допомагати бійцям, це все рівно прояв вашої волі, й сума подібних рішень робить весь наш колектив сильніше й буде наближати нас до перемоги.