Комплектація і навчальні центри
Зараз дуже актуальна тема. Вона складається з двох фундаментальних проблем :
1) темпи, кількість та якість особового складу, що призивається;
2) підготовка та розподіл особового складу.
1) Ну ми тут нікому брехати не будем, мобілізація як захід повністю провалена в 2023 році. Говорити про причини можна довго, не мені з батальйонного рівня цим займатись, але в результаті станом на зараз ми маєм сумні цифри рівня укомплектованості і темпу поповнення понесених втрат. А якість цих цифр завдяки окремим законотворчим ініціативам звела нас до рівня росіян. Ми дружно сміялись з гепатитних, але тепер у нас і таке мужнє войсько обмежено придатних. Слово войсько загалом описує поточну ситуацію найкраще. Про цю тему говорять всі і говорять багато.
2) Сюди вже глибина суспільного дискурсу не дістає. Навчання військовослужбовців в навчальних центрах в Україні — повна шляпа. Навчальні центри — це загалом купа непотрібних довбойобів, які зашарились від несення служби в механізованих з'єднаннях і нічому толковому військовослужбовців навчити з цієї причини апріорі не можуть, зате можуть перевірить наявність вписаної військово-облікової спеціальності в сержанта і сказать, що за її відсутності його не можуть направити на курси підвищення кваліфікації закордон.
Тож ми маємо: навчальні центри, які на курсі базової стрілецької підготовки не вчать нічому, та й на більшості фахових теж не вчать якісно. Але люди в ці навчальні центри попадають і цими ж навчальними центрами розподіляються потім. І тут спрацьовує та сама українська корупція. Нормальних людей, будь в тебе хоч бойове розпорядження на комплектацію від Сирського, ти не отримаєш. Бо начальник навчального центру служив з тим-то, на подв'язі він в того-то, половину людей на олівець підрозділи взяли ще при їх надходженні в навчальний центр. А кількість підрозділів в нас самі знаєте яка: 10 тисяч стрілецьких батальйонів уже готові і ще 15 новостворених бригад на підході.
Саме система навчання, підготовки та непрозорого розподілу максимізує ефект і так невдалої мобілізації. Наразі тільки декілька підрозділів мають свою учебку і свої повноцінні резервні/навчальні підрозділи, без всієї цієї радянської дрочі і савєцкіх полковників, показують вони відповідні результати на полі бою.
Без структурної зміни всієї системи підготовки і розподілу військовослужбовців, покращення заходів з мобілізації матиме обмежений ефект. Якщо вже командувач визначає в публічній комунікації нам період статичної війни, то і перелаштовуватись треба з спринту, коли треба було швидко накачати бригади контрнаступу, в марафон. А маленьку радянську армію все ж перебудовувати в щось більш притомне.