Автор розповідає про подорож до монастиря під лубнами

Насправді там потрібно чергову історію про цей тріп писати, бо він був дуже дивним. Ми в нього пішли на Різдво. Різдвяну ніч провели в монастирі під Лубнами. При чому всю службу теж відстояли як то треба перед тим як у настоятеля благословення на вписку отримати.

А потім вже по дорозі на це Городище нас накрила одна з найпотужніших завірюх за всю історію моїх походів. Ще й по темряві. Нас замітало просто якось не реально. В процесі ми не дійшли до села і були змушені ставити намет де вийде. Просто йти вже було тяжко по заметам вночі. Через сильний вітер не змогли обладнати вогнище. Але не пропали, з їжі у нас був хліб, цибуля та вологі серветки. Через поїдання цибулі душман в наметі був такий, що ніхто і не змерз.

На ранок долізли до села і виявили, що всі дороги замело, тому навіть транспорт не ходить. Довелося гаситися добу в селі, кататися з гори, пити чай в магазінах і дивитись місцеві красоти. Он в музей ходили.

Заночували там же, в розбитій хаті. Думали буде краще ніж в наметі. Але хер там. Дубак був в рази гірше. Навіть враховуючи що ми спали на ліжко і вкривалися одягом з тієї ж хати. Там навіть свічки на столі стояли. Найсмішніше було потім цими свічками підігрівати берці, щоб вони скинули лід і змінили форму, бо в цей камінь не можна було ногу засунути.