У монастирях ставлення до паломників залежить від їх відвідуваності та розташува

До речі монастирі діють схожим чином. В місцях, де від паломників не можна відбитися ставлення до вас буде відповідне. Скоріш за все від вас просто відморозяться бо всі зайняті, нема часу і взагалі воно їм не цікаво. А от спробуйте ви відвідати якийсь богом забутий монастир куди просто дістатися важко і відчуєте усю магію такого місця. Навіть якщо воно московського патріархату.

Якось під час одного дуже сурового зимового походу дістались ми в село Журавне, що в Сумській області. Там на Ворсклі стоїть монастир, якого ви і на карті не знайдете. По суті це просто вимираюче село, яке монахи потрохи скуповують собі. В селі нема магазину, хліб туди возять раз чи двічі на тиждень. Ми пришли туди дуже замахані, було -20, снігу було по коліна, думали погрітися у церкві, але вона виявилася зачинена. Проте, якась монашка побачила нашу розгубленість на вулиці і повела до своїх. Завела в хату до священника, той походив на вікінга, мав рижу гігантську бороду і мав зріст у 2 метри. Його хата була завалена літературою, була затишна якась і дуже цікава. Окремо стояв телескоп, а сам вікінг саме говорив скимось у скайпі і обговорював як у фотошопі буде робити іконостас. Самі ікони він і від руки малював, їх теж стояло всюди повно. В той день ми були зігріті, дуже ситно накормлені і ледь не вмовлені залишитись заночувати та приїжджати до них ще коли забажаємо, обіцяли ще кормити, але і роботу дати.

Інша ситуація сталася в Густині під Прилуками. Ми прийшли в монастир під вечір в надії заночувати. Монастир був оборонного типу, з брамою і високими стінами. При спробі попроситися на ніч нас не просто не пустили, а взагалі викликали охорону з Прилук, яка приїхала і почала всіх пресувати. Нас то ладно, а якась старенька паломничка була трохи в шоці коли їй в лице світили ліхтарем і кричали шо ти тут робиш, чого прийшла? А потім прогнали її звідти... Нас же просто завезли в Прилуки.