Ви не повірите, але у мене тут друга за день історія про похід.

Короч йшли ми на могилу Кубрата. Виїхали в п'ятницю і загалом там потяг дуже вдало приїжджав куди треба ще з вечора. Більше того, загалом ми встигли навіть розстелити спальники просто біля тої могили і лягти спатки.

Чого не скажеш про нашого друга, що запізнився на потяг і розділити сон на могилі не зміг. Проте, елетрички тоді ходили куди яскравіше і загалом була композиція як нас можна було наздогнати за ніч. Чим він і зайнявся. І от, 6 година ранку, йде цей наш друг через село по сліду. Ми то йому нормально пояснили як треба йти, але спати хотілось більше і ніхто з лісу не вийшов його зустрічати. Ходе він по селу в тумані, могилу шукає і натрапляє на місцевого.

- Доброго ранку, туди-сюди, а не підкажете як пройти до могили пана Кубрата?
- А вам нашо? - питається здивований абориген.
- Та у мене там друзі ночують.
- Ага, - каже -, ну тоді вам ось туди в ліс.

Друг ще хвилин 30 ходив по лісу і кричав нам шось, поки якась добра людина не прокинулась під ці відчайдушні крики і покликала його на місце нашої лежанки.