Десять тисяч мільйонів бригад ми створили і ще стільки ж на підході
Одна з проблем нашого войська з якою ми зіштовхнулися — проблема росту, в 22 нам треба було швидко масштабуватись з мирного часу на штати воєнного часу і розгорнути нові підрозділи. Першими кроками стало розгортання кількох бригад резерву з ОР 1 і ОР 2, заповнення на 100% існуючих бригад, але далі цього готовності не було.
Розгортання ТрО призвело до створення великої кількості стрілецьких підрозділів укомплектованих однією лиш мінометною батареєю, в які за іронією долі потрапили найбільш мотивовані цивільні. Управління ж підрозділів ТрО, які в часи до повномасштабки вважались пристанищем списаних офіцерів, було не найвищому рівні. В наш час бригадне управління ТрО задіюється рідко (кількість бригад ТрО, що тримають смугу в зоні активних бойових дій в кращому випадку на пальцях 2 рук) і по суті є просто великою кількість офіцерів, що зашарились забезпечують повсякденну діяльність напівпустого підрозділу, поки батальйони, а іноді й роти цього підрозділу воюють в підпорядкуванні інших бригад, що можуть забезпечити ефективне управління і всебічне забезпчення. Характерно що більшість ТрОшних батальйонів є також окремими і потребують чималу кількість офіцерів для здійснення управління, коли звичайний мехбат механізованих бригад має офіцерів за штатом меньше.
Натомість висновки зроблені не були: замість розширення і переформатування існуючих досвідчених підрозділів та з метою збереження статутного: батальйон-бригада-корпус/оперативне командування почалось безконтрольне створення нових підрозділів, управління для яких набрати було об'єктивно ніде, тож станом на 24 рік ми маємо старешнний кадровий голод і людей на командних посадах, які за жодних умов не мали туди потрапити. Вищезгадане ТрО взагалі пускають під ніж як структуру неефективну та таку, що сучасним викликам та задачам не відповідає.
Який був вихід?
Про це легко говорити зараз, але доцільніше було застосовувати російську дивізійну систему з дивізій, що в своєму складі мають лінійні полки на велику кількість рот. Це значно зменшило б потребу в офіцерах та довзволило би розгорнути +- ту саму кількість особового складу навколо ефективного та злагодженого кістяка. Ми не мали б настільки різких перепадів в боєздатності різних бригад, а старі ефективні бригади, що стоять в смузі фактично з лютого 22, мали б більшу глибину в плані власних резервів і не воювали б без кінця приданими.
Підставою для написання цього посту стало інтерв'ю командувача СВ ЗСУ, можливо правильна оцінка вже пророблених дій дозволила б не повторювати старі помилки.