#борошнобукіністичний

У мене на військовій кафедрі був дуже харизматичний викладач з виховної роботи. Ну типу мав вчити як з підлеглими працювати в плані виховної та побутової діяльності. Ми цього викладача звали «лисий дурак». Він дійсно був лисим, а от з іншим навпаки, був надзвичайно начитаним та і фізично виглядав норм, такий підтягнутий, з високо піднятою головою і любовʼю до себе та своєї справи. Так от, він нас, зокрема, вчив читати. Демонстрував, що зараз читає, а його книжки з чемоданчика були завжди обгорнуті якимись шпалерами, щоб не псувались, а відкривав він їх виключно не більш як на 90 градусів. Час від часу він зривався та декламував вірші, частіше Єсєніна. Агітував передплачувати газети та читати класичну літературу. Він міг сказати: «Пачітайтє Граф Монте-Крісто! Ви палучітє нєвєроятноє, сногшибатєльноє, ні с чєм не сравнімоє удовольствіє!».

Так от, я тут прочитав чергового нобелівського лауреата, на цей раз Томаса Манна. А точніше його книгу «Будденброки». І не важливо про що вона, за великим рахунком. Це той випадок, коли ти буквально насолоджуєшся літературою, як мистецтвом! Як величним твором! Почитайте, можливо ви як і я отримаєте те саме глибоке натхненне задоволення. Те саме, про яке говорив «лисий дурак».