Я не жартую. Ну, типу, мене напевно багато хто захейтить зараз, але я особисто точно не мріяв про тихе сімейне життя.

Я от знаєте куди дивився в дитинстві? На Цаплієнка. Мене захоплювало як він катає по гарячим точкам, веде репортажі. знімає усіх цих українських миротворців... я мріяв стати військовим журналістом, справжнім тобі воєнкором, щоб слідкувати за лінією фронту, можливо навіть малювати ї актуальний стан (прямо як на КіберБорошні) і розповідати людям про результати битв....

Також я дуже любив загалом брати участь у мілітарі тусовках, ходив на страйкбол, насолоджувався військовою кафедрою, цікавився реформами в армії... І я думаю тут мене ще чекають дуже цікаві пригоди.

Ну і я мріяв бути у центрі геополітики, щоб життя вирувало і моя країна творило історію світу. От саме так з позиції андердога, у еліністичному героїчному епосі. І от мої друзі тепер політики та полководці визвольної війни.

Тому бійтесь своїх мрій, але насолоджуйтесь ними.