#борошнобібліографічний #Улісс
Прочитав 3-й епізод Улісса. (Так, як це не дивно звітую я тепер не по книзі, а по епізодам)
Все стало значно цікавіше порівняно з першими двома епізодами, адже у перших двох є якийсь сюжет і щось відбувається не лише в голові у головного героя, тоді як в 3 епізоді головний герой гуляє по пляжу і майже все, що відбувається знаходиться виключно в його голові. Тобто той самий потік свідомості виходить на абсолютно новий рівень і лише іноді звертає увагу на реалії навколо.
І це дає нам цілий ряд важливих особливостей. По-перше не так важливо про що конкретно думає герой, як його почуття та емоції. Тобто текст доводиться не сприймати буквально, а пробувати відчувати на рівні емоцій. Я не надто розбираюсь у літературних течіях, але це мені нагадує ідеї імпресіонізму, коли, зокрема, художники у своїх творах намагалися не так передами зміст у своїх картинах, як емоцію, що ніби виникає зі змісту.
На мою особисту думку, суть мистецтва саме і полягає в тому, щоб викликати емоції та порушувати рівновагу певних струн душі. Простими словами твір повинен чіпляти. Навіть, якщо ви не розумієте чому вас чіпляє той чи інший твір. Навіть якщо головна емоція негативна, головне щоб вона була глибока, а не поверхнева. В цьому, знову ж таки, на мою особисту думку і полягає головна ціль мистецтва як такого.
І в цьому плані, те, що робить Джойс, ніби як робить нас на крок ближчим до самої суті, але в той же час є значно складнішим для сприйняття. Мені доводилося декілька раз починати читати епізод з самого початку, поки я не зловим емоційну хвилю і мені таки вдалося певним чином зануритися у емоційну складову потоку свідомості і в певній мірі відчути вирій емоцій головного героя та разом з ним перетікати від його травматичних спогадів до відчуття жабуриння під ногами, потім назад до якихось віддалених думок і знову назад до реалій пляжу з веселою собакою. Тобто сам епізод представляє собою емоційну гойдалку, проте, щоб її відчути треба щось більше ніж читання тексту. Мені, наприклад, час від часу хотілось закривати очі і можливо я це робив для повнішого заглиблення. Але навіть просто щоб не втрачати концентрацію та не відволіктися загубивши емоційних перехід доводилося приділяти певні зусилля. Мені здається подібні тексти можуть бути чудовими навчальними посібниками по концентрації.
Але в будь-якому разі мені дуже подобається як видозмінюється книга, де спочатку нас вчили сприймати реальність з раптовим тимчасовим відволіканням на думки героя, а тепер навпаки зрідка і раптово відволікатись на реальність.
Як буде далі з цією книгою важко передбачити. Там, схоже, змінюється головний герой і це мені вже не подобається. Адже я не розумію як можна тепер вилізти з голови цього першого, Дедала, тоді як вдалося так глибоко там розташуватися. В будь-якому разі відчуваю, що для переходу далі потрібна перерва і я поки не готовий братися за 4-й епізод.