#борошнобібліографічний

До речі, нещодавно дочитав ще одну книгу Маркеса "Осінь Патріарха". І тут варто зауважити, що я взагалі у своїй мірі фанат Маркеса, адже вважаю його "100 років самотності" найвеличнішою книгою усіх часів, а книгу "Кохання під час холери" найкращою та найповнішою із усіх можливих книг про любов, але "Осінь Патріарха" мені читати було важко. Ну типу да, я розумію, питання влади та диктаторства, з точки зору літератури це все ще неперевершений Маркес, але чисто фізчино так не просто було вичитувати оці всі безмежні простори трешаку від диктаторства, оці всі згвалтування, в тому числі неповнолітніх, вбивства дітей та дорослих ради розваги, масові страти, продажність та занепад... що залишились не зрозумілі почуття в кінці. Ніби як все ще прочитав дуже крутий твір, але чисто сюжет викликав вкрай мало приємних емоцій. І типу так же і має бути, така його ідея, але все одно всім би я книгу не радив. Хоча це все ще геній літератури як такий.

Тому далі я нарешті дотягнувся до "Старого і море" Гемінгвея. І це був ідеальний перехід, те що треба після тяжкої літератури. Оця характерна простота, короткі речення, чітка зрозуміла історія, але настільки чіпляюча! Що я проковтнув цю книжку за добу і залишився задоволеним. Хоча тут навпаки, самого Гемінгвея я не так люблю. Але його Старого я раджу почитати всім і будь-який момент.