#борошнобібліографічний

Читаю зараз мемуари Маннергейма і, насправді, дуже цікаво виходить по Зимовій війні. Величезна кількість паралелей, які досі дуже актуальні. Росія теж наступала значно переважаючими силами, теж відхватувала колонами на сотні одиниць техніки, теж хотіла завершити все на тиждень, але обломалась, фіни теж мали купу проблем, в тому числі в людях, а захід теж боявся надто допомагати, щоб надто не провокувати радянський союз.

Але, найцікавіше, як на мене, це те як підсумовує Маннергейм своє враження від російського солдата:

Російський піхотинець був відважним, витривалим і невибагливим, але безініціативним. На відміну від фінського супротивника, він належав до масових бійців і, втративши звʼязок з командуванням, не міг діяти самостійно. Через те росіяни посилали своє солдатство здебільшого в масові атаки, і це, бувало, призводило до того, що після зустрічі з кількома добре розташованими одиницями автоматичної зброї останні стинали напасників упень. Попри це хвилі атак накочувалися одна за одною, з таким самим підсумсумком. … Скидалося на те, що їм байдуже до вибухів і прицільного вогню оборонців. Дивувала фаталістична покірність, якою вирізнялася піхота.

….

Незбагнена для європейців пасивна сміливість та фаталізм.