#борошнобібліографічний

Чи не краще було б, коли існує загроза повторної агресії, воювати далі, сподіваючись на допомогу західних держав, навіть якщо обіцяна підтримка здавалась недостатньою і весь план не певним?

Задає собі і нам питання пан Маннергейм під час опису мирних перемовин з Москвою 1940 року.

Його мемуари дозволяють переосмислити результати Зимової війни. Згідно українсткої історіографії Зимова війна була тріумфом Фінляндії і розгромом СРСР. Але Карл Густав, схоже, має іншу думку.

Згідно його спогадів на мирних перемовинах наполягала саме Фінляндія через своє критичне становище, через низьку ступінь допомоги союзників, особливо спротив Швеції та Норвегії та через значне виснаження армії, яке загрожувало обвалом.

Тому, саме Маннергейм, був прихильником і наполягав на перемовинах і підтримував закінчення війни на умовах противника, а умови противника кожного разу лише погіршувалися з кожним новим раундом перемовин. А в той час безмежна Росія підтягувала все нові дивізії і не рахувалась з жахливими втратами.

Умови миру Маннергейм називає вкрай важкими. Фінляднія втратила купу міст, 40 000 квадратних км території, де проживало 12%, населення, всі стратегічно важливі тіснини між озерами, всю передову прикордонну лінії оборони та півострів Ганко, що «мов пістолет був націлений у серце і головні комунікації країни». Крім того мирна угода позбавляла фінів свободи та суверенітету у зовнішній політиці.

Фінляднія чудом зберегла незалежність та демократичну владу, але зберегла загрозу повторної війни, втратила ключові оборонні рубежі. Словом втрималась. І це все за крок перед Світовою війною.