У мене давним давно немає ігрового компа, а що найгірше - немає часу грати в ігри, тому я насолоджуюсь стрімами.

І спочатку новий Сталкер мене дещо розчарував. Зовсім не спродобалась вступна частина, яка лавиною кидає на вас купу трупів, аномалії в тунелях, кровососа, мертвих вчених, стрілкові бої з купою противників, якусь натягнуту зав'язку з натягнутими діалогами та слабкою мотивацією... і шось я подумав, ну блін. Типу перший Сталкер мені сподобався своєю загадковістю, коли я заворожено дивився та зграю сліпих псів в долині і боявся хоч якось їх спровокувати, перша банда лякала своїми криками про захід зі спини, до першої зустрілої аномалії страшно було підійти. Коротше, зона навіювала страх та повагу в першу годину гри і радила не розслаблятися. Перший знайдений схрон на горищі ферми це було вау, ти сам туди заліз. заглянув і знайшов. Перший кровосос був до мурашок страшним та лякаючим. А тут відразу якась вакханалія з усіх боків і нашо не ясно.

Але потім, коли гравець починає гуляти по зоні, то це все, готовий абсолютно все пробачити всім. Я хочу роздивлятися мозаїки на зупинках, килими в будинках, типові меблі в актових залах заводу, хочу сидіть у вогнища і навчитись цим дурним акордам, хочу бачити зміни погоди і дивитися з вікна на бурю. Всі ці типові архітектурні та природні ансамблі, настільки рідні, ця біла силікатна цегла настільки своя, що мені було б достатньо там гуляти, витрачати всі купони на пиво і бухати на вершині вежі серед Залісся дивлячись на крани Саркофагу на горизонті.

Коротше, я не знаю які там проблеми з оптимізацією, з сценарієм, з багами і так далі. Картинка зроблена так соковито і так з любов'ю, до себе та до деталей, що мені відверто цього б вистачило, що б там гра ще не пропонувала.