#борошнобібліографічний
Дочитав книгу "Чому нації занепадають". Це все в рамках нобелівських днів, адже автори в минулому році за свої дослідження, в тому числі опубліковані в книзі отримали нобелівку з економії.
І перше, що вам потрібно знати - вас обманули. В книзі слово "нація", здається, згадується лише раз. І жодного разу в контексті питання чому вони занепадають. Загалом назва, не зважаючи на популярність книги, мене відштовхувала довгий час від прочитання. Але це обман.
Насправді в книзі розглядається одне чітке питання - чому одні країни багаті, а інші бідні. І як так вийшло. Загалом це все. Якщо вам цікаво.
Але, буквально рік тому я прочитав іншу книгу на схожу тему, а саме Даймонда "Зброя, мікроби і сталь". Де він пробує вирішити дуже схожу проблему. І, як на мене, вирішує він її дуже витончено та цікаво. Автор "Націй", пан Дарон Аджемоглу, же з ним абсолютно не погоджується і вважає його географічний підхід помилковим.
Так а шо він пропонує натомість? У пана Аджемоглу все значно простіше за географічний підхід. На його думку успіх держави криїться буквально у декількох факторах:
1. Централізація держави.
2. Політичний та економічний плюралізм.
Це все.
Для прикладу, жили були племена слов'ян. Перуну молилися, кам'яних фортець не мали. Чому? Бо не було централізації. Прийшла влада з півночі, всіх централізувала, змусила платити данину, тим довелось більше крутитися, данина осідала і створювала капітал. Капітал створював владу, торгівлю та інші економічні відносини. Країна багатіла. Чим краща була централізація, тим більше країни багатіли та розвивалися. Дуже довгий час історії. Там де централізації було менше, то там і цивілізації були так собі з нашої точки зору. Крім податкового тиску, централізація також створює набір єдиних правил і маючі такі правила можна розвиватись краще, бо є правила гри. Хоч якісь.
Але, централізація, за словами автора, не може існувати вічно і упирається в певну стелю. Типу розвиток дає більше освіти і можливостей для населення і воно починає двіжувати. Один з логічних розвитків такого процесу, за його словами - це революції типу Французької, де значна кількість населення в результаті вимагає свобод, можливостей та соціальних ліфтів. Або м'які політичні реформи, як в Британії, де радні органи типу парламенту більш ніжно усувають деспотичних правителів і створюють цілу систему взаємопов'язних органів, які контролюють один одного та не дають повернутися до деспотії. І якщо все йде добре і інститути продовжують розвиватися, гарантуючи права на приватну власність і належний захист інтелектуальної власності, то країна виходить на подальший рівень розвитку (як західні країни під час промислової революції).
Виникає питання, чому саме ці країни розвинулись краще? Автори тут прозаїчні - бо так вийшло. Випадково. Так склалася історія, ніхто не знає наперед хто далі вийде в лідери.
Як досягти лідерства? Та отак і будувати. Мати з одного боку сильну централізовану державу, а з іншого захищати права людей та давати їм можливості для власного впливу в цій державі. Це все.
І тут у вас виникає закономірне питання. А з нами шо не так? Ніби ж відповідаємо факторам. Але автори на це питання не відповідають.
Але питань у мене виникає значно більше, чесно кажучи. По-перше ми знаємо купу тоталітарних країн, які змогли досягти значних економічних успіхів без цього вашого плюралізму. Наприклад СРСР з їх відсутністю права на власність, але успішною індустріалізацією. Чи якийсь Китай, де ситуація подібна. США та Німеччина у свою чергу взагалі федерації і це їм ніяк не заважає бути дуже розвиненими і багатими країнами.
Автор, при цьому критикує тоталітарний підхід і стверджує, що тоталітаризм блокує інновації і тому економіка не може розвиватися вічно та має межу. Але чесно кажучи з чим з чим, а з інноваціями в СРСР було не так погано, як і в Китаї. При цьому ряд тоталітарних країн відносно успішно можуть жити ледь не сотні років не відчуваючи цього драматичного моменту вичерпання економічного зростання.
