#борошнобібліографічний

Прочитав Бабин Яр Анатолія Кузнєцова. Якось особливо легко зайшла з телефону у громадському транспорту. Практично проковтнув.

Це такі мемуари людини з Куренівки, яка пережила 2 Світову там же і детально все записала. А крім себе самого ще й взяла спогади людей, яким вдалося втікти з Бабиного Яру.

І з початку я був дуже вражений існуванням таких детальних та цікавих спогадів включно з особистим досвідом письменника. Адже він описує частково і період терору 30-х, його батько був одним з організаторів Голодомору, розказував при сині як розстрілював селян-людоїдів і так далі. А потім це все перетікає в нову окупацію, радість людей від зміну режиму і новий терор. Спогади самі по собі дуже цікаві.

Лише одне але, автор українофоб. Його явно нервують українські прапори, що з'являються поряд з німецькими, негативні персонажі у нього розмовляють українською російськими буквами, здають євреїв, а особливо "щирі" (так і пише) служать поліцаями і беруть участь у розстрілах. Класика. Навіть Власівців він спокійніше описує. Але це загалом можна тупо упустити, хрен з ним.

Але, що я упустити не зміг, то це ставлення автора до ситуації в якій він опинився. Загалом, нічого такого немає, він засуджує війну, що змушує його вдаватися до крадіжок, спостерігати за вбивствами і страждати від голоду, засуджує тоталітаризм і загалом проти всього поганого. Але те, як він це робе, чомусь мені відверто не подобалось. І я довго не міг зрозуміти чому, але врешті зрозумів. Це була та сама деградуюча хтонь, яку ми розглядали в Достоєвському. Герой теж мучиться, ніби високоморальний, але вчиняє злочини, а навколо все стає гірше, і людям гірше і загалом, всім мучаться, страждають, добра нема, надії теж. Коротше російському читачу зайде. Нам з вами може не зайти.

Тому загалом з точки зору історії книгу раджу, але дуже обережно, щоб не вляпатись в російський світ)