Глянув пояснення Мустафи Джемілєва з приводу голосування за закон, що перепідпорядковує НАБУ та САП.
І, відверто кажучи, він змусив мене задуматись.
Коротше, на його думку, під час війни влада має міцно стояти на ногах, щоб бути сильною. Органи типу НАБУ та САП хоч і вважаються незалежними, але мають певний вплив з боку донорів, тобто країн, які фінансують реформу. Такою країною, зокрема є США. Так от, США, на думку Мустафи задля тиску на українську владу може використати НАБУ як механізм шантажу влади, щоб змусити її капітулювати на вигідних для американців умовах. На тобто можуть не відкривати суспільству деякі плівки на яких фігурує президент, поки той виконує вимоги. На думку Мустафи заради перемоги народ України має пожертвувати ще антикорупційною складовою не дивлячись на очевидний відкат реформи, щоб дати владі більше простору.
Нагадаю, Мустафа Джемілєв з партії Порошенка. Тобто по суті він намагається прикрити навіть не свого політичного лідера, а конкуруючого. Все заради країни.
І от мені стало цікаво, а де та грань? Ну тобто уявіть, що у НАБУ вже є папка проти президента. Той не може піти у відставку через не можливість виборів, але довіру буде підірвано. Що вам простіше, терпіти лідера країни з підірваною серед народу довірою та кримінальною справою чи ви вважаєте краще вибачити його за такі речі, щоб він стояв у керма міцніше?
Як вам таке питання вагонетки?
