Давно не було #борошнобібліографічний

А я тут саме дочитав мемуари Ернста Юнгера "У сталевих грозах". Де він описує своє проходження Першої Світової, а служив він у піхоті і якимось чудом вижив.

В першу чергу варто зауважити, що я не зрозумів чому книгу вважають антимілітаристським твором. Як на мене цілком собі мілітаристський, просто реалістичний. Я б навіть сказав в певній мірі надихаючий на подвиги. Ну типу так, ми очікуємо, що якщо це книга про війну і особливо про першу світову, то вона буде переповнена смертю та стражданнями. Так і є, там всі ледь не через сторінку помирають, але разом з тим у нас є автор і як він це сприймає.

А він це сприймає я б сказав через призму стоїцизму. Хоча він це слово не згадує. Але, головний герой, як справжній стоїк чітко та віддано сприймає себе як чесну людину свого часу, а людина його часу загалом і має брати участь у подіях відповідно свого часу і раз вже події такі, то найголовніша ціль у обставинах поводитися згідно власних міркувань честі.

І ось він солдат, який потім стає офіцером йде своїм шляхом через фронт, відчайдушно очолює штурми, смачно палить люльку в норах під час заблоченої осені, гульбасить з товаришами коли відводять на відновлення, заводить знайомство з француженками і вбиває ворога коли треба, а коли не треба то гідно з ним поводиться і навіть веде перемовини. Це все раз за разом ледь не закінчується смертю, це все виливає з нього багато крові. Але він стійко та впевнено робить те що мусить, те що треба і, як мені здається, саме це береже його життя.

Всього за війну автор мав 14 поранень, деякі наскрізні через груди, деякі і в голову, але після цього він прожив купу часу і помер, здається 2003 року.

Словом я думаю це та книжка, яку варто почитати саме в наш час щоб навчитись стійкості духу і зрозуміти, що сила все ж у вас всередині не залежно від обставин і якщо ви їй дасте волю, то вона вас витягне з найтемніших часів, або хоча б проведе найцікавішими стежками.