Він подобався Венгеру і їхав до Лондона підписувати контракт... Життя та смерть Іллі Цимбаларя
Уродженець Одеси, хавбек Чорноморця, московського Спартака, збірних України та Росії Ілля Цимбалар пішов від нас 28 грудня 2013 року, не доживши навіть до свого 45-річчя. Рідні та друзі Іллі розповіли Максиму Розенку, яким хлопцем він був.
Йому потрібно було йти зі Спартака
"Я знайшов Іллюшу в одеській школі №39, – згадував у розмові з автором цих рядків відразу після похорону Цимбаларя Едуард Лучин. – Набирав групу, пройшовся школами, дивився, як рухаються хлопчаки. Ілля вже тоді виділявся – у нього було незламне бажання увесь час перебувати з м'ячем. Коли закінчився урок, підійшов до нього, запропонував піти в школу Чорноморця. Іллюша був у захваті.
Він жив навпроти стадіону, приходив на дерев'яний баскетбольний майданчик, де по суботах і неділях грали мужики в будь-яку погоду – у дощ, у сніг. Чекав, коли його, 9-річного хлопчика, візьмуть в команду. Коли не брали, плакав. А коли брали, буквально літав по майданчику. Я вже тоді зрозумів його мотивацію – його фанатична відданість футболу мене просто обеззброїла".
Лучин вважав, що кар'єра Цимбаларя склалася б набагато успішніше, якби він вчасно поїхав до Західної Європи.
"Нерозтрачена сила, нерозгаданий смуток – це про Іллюшу, – акцентував Едуард. – Я йому казав, що потрібно піти зі Спартака. Поїхати, нехай навіть не в провідний клуб Європи. Юрка Нікіфоров підписав контракт зі скромним Спортінгом із Хіхона. Там його помітив і запросив у ПСВ Ейндховен Боббі Робсон. Вважаю, що у Юри була блискуча кар'єра. А поруч з Іллюшею не виявилося людей, які повинні були переконати, що йому потрібно йти зі Спартака.
У нього був колосальний потенціал. Свого Евересту він не досягнув. Хоча грав на чемпіонаті світу. Я вже тоді жив у Нью-Йорку, вів репортажі про матчі збірної Росії для російськомовної Америки. Ілля з Юрою запрошували мене в Чикаго, але, на жаль, не було можливості вирватися до них.
Ми продовжували спілкування з Іллюшею і після того, як він завершив свою ігрову кар'єру. Якось він мені сказав, що збирається стати тренером, йде навчатися тренерському ремеслу. Коли прилітав до Одеси, ми зустрічалися. Під час останньої зустрічі, мені здалося, у нього був смуток в очах – через те, що не має можливості займатися улюбленою справою. Для нього виходити на поле було, немов для композитора написати п'єсу..."
Хотів відірвати йому ноги...
"Коли ми з Іллюшею грали за Чорноморець, спочатку нам надійшла пропозиція від московського Динамо, – згадує Юрій Нікіфоров. – Ми вже дали згоду на перехід і тільки після цього отримали пропозицію від Спартака. Я прикинув, що у футбольному плані більше виграю від переходу в Спартак. Поговорив з Іллею, він зі мною був у цьому питанні солідарний. Хоча, по-моєму, у фінансовому плані пропозиція від Динамо була більш вагомою.
Спершу жили з родинами на базі в Тарасівці – у нас з Іллюшею були двохкімнатні номери на другому поверсі. Наші діти постійно бігали разом. Якось вирішили з'їздити в місто сім'ями, погуляти. Спустилися в метро. І з маленькими дітьми потрапили в годину пік. Нас заносили і виносили з вагона, після Одеси це був шок. Потім нам пояснили, що є години пік, коли не варто в метро спускатися із маленькими дітьми".
"Коли ми вже освоїлися і стали своїми в Спартаку, виникло бажання продовжити кар'єру у Європі, – не приховує Юрій. – Пам'ятаю, надійшла пропозиція від італійської Перуджі. Керівництво викликало нас з Іллюшею, ми навіть погодили умови особистих контрактів із присутніми на зустрічі представниками італійського клубу. Чесно кажучи, були впевнені, що переїжджаємо в Італію. Але в підсумку з італійським клубом не склалося – мабуть, Спартак просив за нас занадто багато".
Продовження - у наступному дописі👇