Продовжуємо йти стежками польско-української звитяги

Минулого разу я писав про пілотів винищувачів Королівських ВПС, котрі походили з Києва, народились тут та змушенні були з батьками втікати до Польщі від більшовиків. Сьогодні хотілося б розповісти про історію, котра трохи виглядає безумною, але іноді здається що поляки саме в таких історіях і виграють.

Мова піде про капітана-маринарки (український аналог звання капітан-лейтенант) Яна Грудзинського. Народився він 3-го грудня 1907 року у Києві, але змушений був з батьками втікти до Львова під час другої червоної навали на Україну в кінці 1918-го року. Де став потім кадетом, та з часом закінчив школу офіцерів ВМС у Торуні. Служив в Пінській флотилії, та на есмінцях Другої Речі Посполитої. Допоки не зустрів початок війни на посаді заступника командира підводного човна "Orzeł".

Підводний човен було інтерновано в Таллінні 14-го вересня, коли Грудзинський повів човен в нейтральний порт задля отримання лікарської допомоги, так як командир корабля Клочківський потерпав від хвороби. Інтерновано їх було повністю безправно, і щоб не дозволити естонцям роззброїти човен, Грудзинський прийняв рішення про втечу. В ніч з 17 на 18 вересня, команда підводного човна за наказом Грудзинського знешкодила в максимально гуманний спосіб естонську стражу, взяла їх в полон, та розрубали кабель котрий підключав човен до портової мережі, але вийшло так що знеструмили весь порт.

По втікачам працювала навіть берегова артилерія естонців, але глибина затоки дозволили Грудзинському занурити човен та втекти від переслідувачів. Не дивлячись на те, що естонці підняли майже весь свій флот, авіацію, та бомбили "Orzeł" глибинними бомбами.

Балтика повністю контролювалась німцями, і лише підводний човен на чолі з капітаном Грудзинським рушив з Таллінна до Великобританії, в надії приєднатись до польських військовиків вже там. Так в Британії вже були польські есмінці, котрі втекли туди одразу після початку війни виконуючи розпорядження згідно таємної операції "Пекін".

Отримавши по радіо повідомлення про те, що польська залога безжально вбила естонських солдат, та втекла. Грудзинський вирішив висадити полонених естонців під покровом ночі на шведському острові Готланд. Давши їм запас харчів, алкоголь та по 50 доларів кожному, додавши:

"Запам'ятайте, що з того світу повертаються виключно першим класом."

Висадивши естонців, "Orzeł" пройшов протоки Каттегат та Скаггерак і врешті дійшов, не без пригод, до Росайту 14-го жовтня. При цьому не маючи мап та навігаційних пристроїв, котрі були забрані естонцями, чи спалені поляками так як містили чутливу військову інформацію. За свою звитягу капітан Грудзинський отримав нагороду Орден Virtuti militari 5-го класу, а від британського командування отримав орден "За видатні заслуги." І вже 29-го грудня, після двох місячного ремонту та відпочинку, "Orzeł" відправився на завдання біля берегів Норвегії. А 8-го квітня, біля берегів Норвегії потопив німецький корабель "Ріо-де-Жанейро", котрий перевозив 400 солдат та офіцерів, котрі мали взяти участь в десантній операції по захопленню Бергена, наступного дня, коли мала розпочатись німецька операція "Weserübung" по захопленню Норвегії та Данії.

Але на жаль, вже 23-го травня підводний човен "Orzeł" вийшов у свій останній патруль до Північного моря. Обставини загибелі човна невідомі і є чимало версій стосовно цього. У Вічному патрулі разом з Грудзинським знаходяться також 59 чоловік його залоги - 5 офіцерів та 54 матроси.