Історія як ледь не потрапити в полон ахмат через взводних мудаків
Невеличка історія з півночі коридору до Лисичанська за 3 липня від покійного Слави Башата або «як ледь не потрапити в полон батальйону "Ахмат" через взводних-мудаків»:
«Передмова:
Позавчора ввечорі був тупорилий і максимально безтолково проведений з нашої сторони бій на териконі. Русню не вбили, вона підійшла під терикон і кричала всяку хуйню, типу "Аллах Акбар" і т.д. Один взводник лежав у льожці з радєйкою в обіймах, боєм ніяк не керував, мого взводника взагалі не було на териконі, бо пацик тусив на КСП зі Starlink'ом, йому було не до цього, у нього TikTok дві доби не переглядався, альо. Миколослужбовці просто вихуярювали БК абикуди, "Тигр" не намагався підбити ЖОДЕН миколослужбовець. Я єдиний взяв M72 і йобнув по ньому. На жаль, на сто метрів проїбав і ракета нижче лягла (треба було на 400). Більше той підор не вилазив, хоча я чекав на нього.
Підори на нашому лівому фланзі в посадці, вже біля промзони і метрів за 250 від КСП роти. Це вечір.
Вночі був єбєйший обстріл артою КСП, під ранок і на ранок АХУЄННИЙ обстріл самого терикона.
Це була передмова, а тепер основна сторі:
НУ ЩО, МЕНЕ ЗАБУЛА МОЯ РОТА НА ТЕРИКОНІ НАХУЙ!
Розбудив мене чувак о 6 ранку зі словами "Док, а чо ти тут, вся рота вже з'їбалася — нікого немає!". Поки я взувався — він пропав.
Я один на териконі.
Стрільба близько до КСП роти. І все ж, я біжу туди. Починаю добігати, дирчик чую працює, антену Starlink помічаю, але не дійшовши до входу в підвал 10 метрів бачу, що він обвалений і прям в цей момент по мені стріляють буквально не більше, ніж зі ста метрів, навіть менше. Там, до речі, ще якась техніка була, скоріш за все "Тигр", чув звук двигуна.
Я падаю, вже думав пізда буде, в полон візьмуть отак по-тупому. Кидаю медичну сумку і повзу вліво, в сторону кущів і дерев, перед якими ще й стіна. Не доповзаю декілька метрів, хтось звідти дає пару черг в бік, звідки по мені стріляли. Через кущі бачу, що стоїть якась техніка. І їбу ж, хто по кому стріляє і різко очкую вийти, бо якщо й свої, теж з переляку пришиють. Почекавши хвилинку тихо йду і кажу "хлопці, хлопці, 25-ка, 25-ка". Виходжу —бачу беха стоїть побита (але на вигляд ціла і на ходу). Нікого немає. Йду через цю посадку і виходжу до поля з горбами. Ховаюсь за ними від підорів і йду до посадки. Ниряю в неї, йду по краю і виходжу в село, в городи. Йду ними і виходжу до дороги перпендикулярної. Стоїть жигуль, поруч нього валяються русняві речі, штани, кітель і трухани. На чомусь була кров'яка і валялись бінти. І я тільки тут вирішив затвор пересмикнути. Перебігаю дорогу, по мені знову стрільба, петляю між хатами/городами, ниряю знову в ярок біля дороги, рухаюсь по ньому, максимально притискаюсь до кущів. ХЗ, скільки сотень метрів так пройшов, підіймаюсь до дороги і бачу на одній з вулиць фуру, а біля неї явно ЗСУшник в пікселі і американському броніку розвантажує харчі. Так я вийшов до 20 стрілецького батальйону. На їхньому КСП я був о 6:45 приблизно.
Провели до командира роти. Нагодували, напоїли, ліг, поспав.
Під вечір був АХУЄННИЙ обстріл артою, я там як калач лежав в тій хаті. Сусідню через дорогу хату рознесли к хуям.
Вночі вийшов з ними в Сіверськ.
А з кущів, куди я повз тоді, у бік русні стріляв хтось зі своїх — можливо, чел, що мене розбудив. Коли я тільки доповз до кущів, він (або вони?) дав декілька черг з автомата, прикриваючись БМП.
Я присів. Зачекав пів хвилини-хвилину і після цього почав діяти і говорити.
Мені вже в другій половині дня сказали пацани з 20 стрілецького, що група з 15 людей з 25-ки вийшла, по дорозі мочканувши ЛДНР-орка».